У якийсь момент тварюка зупинилася і подивилася у бік кабіни: хлопцю навіть здалося, що тварина точно знає, що він усередині, незважаючи на режим тиші, якого він дотримувався і непрозорість ззовні матеріалу ковпака кабіни. Знову відчув мерзенне відчуття гидоти на голові і нову спробу тиску в скронях і потилиці — хижак дивився на кабіну точно в те місце, де стояв чоловік.
— Мерзота, пішла геть з моєї голови, я тобі не по зубах — закричав Віктор, масажуючи скроні — так виходило дещо зменшити неприємні ефекти, хоча загальне почуття гидливого дотику до свідомості поки не проходило.
Ситуація почала злити людину — його намагалася узяти під контроль якась тварина, хай і велика — і це його, людину! Від цієї думки піднялася хвиля ненависті до цих тварюк, які такими методами почувають себе повними хазяями ситуації, а можливо і планети. Подивився на звіра і подумки спробував послати йому усю свою злість, злякати його.
— Зараз вийду і уб'ю тебе, кошак-переросток! — результат навіювання виявився нульовим, хижак продовжував намагатися узяти під контроль і виманити назовні незговірливу їжу, яка закрилася усередині твердої коробки і не піддається.
Потім гігант зробив стрибок і спробував ударити потужними лапами блістер кабіни — матеріал витримав удар, хоча виникли підозри в тому, чи зможе він так довго утримувати потужні удари тварюки. Розчарований рев двох глоток цих монстрів проник крізь звукоізоляцію машини — неслухняна їжа виявилася недосяжною — деякий час дві тварини ще крутилися біля всюдихода, пробуючи матеріал корпусу на міцність, а потім пропали в густій траві як дві примари.
— Як в тому фільмі «Примара і тінь» — теж двоє — задумливо дивився в океан коливаючої трави чоловік і усвідомлював, як йому повезло, що він був усередині і зміг закрити кузов, адже доля тих двох типів йому була абсолютно зрозуміла.
— Дивна у місцевих тварин тактика — живуть і полюють парами — не сумніваюся, що це були самиця і самець. Зовсім не як на Землі — ніяких зграй, хоча стерв'ятники, наприклад, або ті ж бізони збиваються в стада, ну, або зграї — мабуть ця практика торкається тільки хижаків.
Зі всюдихода не вилазив майже дві доби, настільки злякався, коли самець стрибнув на кабіну. Згадав уроки географії і школу: в давнину, коли люди тільки починали усвідомлювати себе розумними і збивалися в племена. На Землі був такий хижак, який називався шаблезубим тигром (чи левом) — ось щось дуже близьке до цього образу і запам'яталося хлопцю після того вечора. На його щастя, запаси усередині були цілком пристойними, так що не голодував і не страждав від спраги, та і помився навіть в теплій воді цілком нормально. Але завести і цей всюдихід теж не зміг — сенс активації вислизав від розуміння мандрівника, а наявність в душі гарячої води пояснював просто: залишкова кількість нагрітої води з того моменту, коли силова установка агрегату ще працювала. Огляд кабіни нічого не дав, як і у минулому, більш навороченому фургоні: ніяких замків запалень, тумблерів, кнопок, якщо не рахувати наявність таких на кермі і рульовій колонці — натискав усе підряд в різних комбінаціях — все марно. Таких плоских екранів на торпедо, які були в минулому всюдиході, тут не виявив — була лише жалюгідна їх подібність біля водійського крісла у вигляді шматочка мертвого пластика розмірів три на три сантиметри, і таке ж біля пасажирського крісла.
— Ну що за невезіння таке? — засмучувався наш герой, штовхаючи все підряд, що попадалося під ноги — як це лайно заводиться? Може це якісь сенсори, які реагують на тепло, або на відбиток пальця, наприклад — я ж вийти звідси боюся, ці тварюки мене злякали до смерті. Заводься, сволота інопланетна! — кричав в серцях Віктор, тикаючи в цей квадратик навмання усіма пальцями.
Змучившись і остаточно засмутившись від такого облому, наївся солодкого і улігся в ліжко — слід було знову будувати плани на життя і визначити пріоритети — так непомітно для себе заснув і пройшов черговий день,… даремний і довгий. З ранку знову упіймав нову думку і спробував завести чужу техніку — не став знову безладно тикати усіма пальцями в квадратик, а просто притиснув подушечку великого пальця і став чекати.
— Ага, хе-хе — зрадів експериментатор, коли панелька спалахнула на пару секунд, підсвічуючи подушечку пальця — це якийсь просунутий тепловий дактилоскопічний сенсор, потрібно було просто його нагріти,… зараз поїдемо, Вітя!
Але дійсність швидко обламала юного зломщика всюдиходів: панелька блимнула востаннє і згасла, а звідкись згори донісся сухий, неживий голос: