— Я ж говорю, тут у мене проблема — не пам'ятаю,… а може, і не знаю, пару днів всього, як познайомилися в савані.
— Гм, тобто ти хочеш сказати, що наштовхнувся на групу мисливців в савані і тут уперше?
— Та ніби так і виходить — або я на них наштовхнувся, або вони на мене,… до речі, а такого Ленца з «М-Тех» ти знаєш, а? Мені його рекомендували ті двоє, царство їм небесне…
— Навіщо тобі Ленц? — відразу насторожився Кайл, почувши ім'я конкурента — у мене теж хороші ціни на сировину, але ти ж пішки прийшов ніби — чому не привіз товар, де всюдихід із здобиччю?
— Стоп-стоп мужик, не так швидко — всюдихід не зміг завести, тому кинув там, де він і стояв тоді, коли напала та парочка монстрів — та залізяка не захотіла прийняти мене в коло своїх знайомих, ха-ха.
— А ком свій де втратив? — корпорант дивувався все більше і більше, але особливо його цікавив нічийний тепер товар і фургон, хоча, якщо подумати, то тепер він належатиме тому, хто першим знайде його.
— А що це таке? — питанням на питання відповів незнайомець — як воно виглядає хоч, може і втратив десь…
Кайл мовчки підняв ліву руку і показав співрозмовникові браслет з невеликим екраном на зап'ястку — універсальний комунікатор, необхідний місцевому населенню як документ, що підтверджує особу, гаманець, сховище важливих документів, органайзер і багато інших функцій. І зараз, поки цей Віктор з цікавістю розглядав його браслет, чиновник вирішував для себе питання, як поступити з прибулим гостем — занадто багатьох речей він не знав для колоніста, як людини з цивілізованої планети. І надто багато було тут незрозумілих моментів: наприклад, відсутність кома — майже неймовірна подія в житті сучасної людини, цей прилад усі отримували в день повноліття, красти його не було сенсу — прив'язка на генному рівні, а втратити такий теж було з розряду фантастики. І перевірити цього хлопця по базі він не міг з тієї причини, що кома у нього не було — тут ділкові прийшла в голову здорова думка.
— Слухай, Віктор, я тебе зараз відправлю до медичного центру — такий тут порядок для усіх новеньких, там тобі складуть медкарту, подивляться, може потрібно підлікувати — вартість потім віднімемо з твого заробітку,… ти адже мисливець?
— Початківець — кивнув головою землянин — досвіду мало, але стріляти мені подобається, не проти такої роботи в принципі.
— Ось і відмінно, зараз прийде наш медик — ступай за ним, а потім назад до мене, вирішуватимемо питання твого працевлаштування.
Коли за Віктором закрилися двері, в голові у Кайла став складатися певний набір думок стосовно цього відвідувача, але остаточні висновки він доки не робив, чекаючи побачити медкарту — слід було трохи почекати…
А Віктор бадьоро тупав за своїм поводирем, роздивляючись обстановку селища — медичний центр виявився в іншій будівлі, які, до речі, усі були одного виду — двоповерхові непоказні коробки, а на усіх вікнах солідні грати. Цікавитися наявністю таких прикрас у медика, який йшов попереду не став, оскільки і так було зрозуміло, що це один із запобіжних заходів проти диких тварин. Сам медцентр трохи розчарував: він чекав побачити описані у фантастиці просунуті капсули, які лікують, реанімують, загоюють і так далі, але дійсність виявилася простіша. Спочатку узяли кров на аналізи — засунув руку в якийсь невеликий ящик, де його трохи кольнули, потім наділи на голову шлема, який закрив йому увесь огляд — штуковина виявилася з масою присосків і провідків. Сидів в повній темряві хвилин десять, відповідаючи час від часу на питання медика про самопочуття і різні відчуття. У якийсь момент відчув слабку подібність ментальної атаки, як в савані і здивувався — почуття було дуже віддаленим і слабким, в порівнянні з тим, як його пресували місцеві хижаки. Потім поклали на якийсь столик, а згори над ним стали рухати довгу лампу, яка нагадувала люмінесцентний світильник, тільки зовсім слабкий — так пролежав ще п'ятнадцять хвилин. Потім ще пару приладів з присосками — все стерпів, благо ніяких зондів і шлангів в нього не намагалися засунути. У кінці усіх тестів помітив, що місцевий доктор якось дивно дивиться на нього і на екран плоского монітора, де, очевидно були виведені підсумкові результати його тестів.
— Коли останній раз звертався до лікарів? — запитав у нього док, продовжуючи щось роздивлятися на моніторі, тикаючи туди пальцем.
— Гм…. десь місяця чотири-п'ять назад — сказав як є, сенсу брехати не бачив.
— Дивно. гм, гм,… цікава реакція — місцевий ескулап забув про пацієнта, продовжуючи вивчення матеріалів обстеження.
— І що там дивного, док? Поділіться зі мною, мені теж цікаво — Віктору дійсно було цікаво, адже п'ять місяців тому йому поставили рак шлунку на останній стадії, а зараз почував себе просто відмінно.