— Гм, так це…. не питання, напарник — наздоженемо стадо і можемо спробувати ще узяти сировину з чорних звірів — не думаю, що повторний прийом «препарату» з такої ж тварини дасть ефект. У мене з'явилася ще одна маячна думка: давай спочатку я спробую те ж саме блюдо, що і ти, а потім по другому кругу, а? Але спочатку — випробування, без питань!
Висунули штангу підйомника і стали оглядати округу: чорне стадо виявили на межі чутливості камери — тварини віддалилися від них на десяток кілометрів, тому неспішно наздогнали і влаштувалися в ста метрах від них. Тепер вони спеціально виставлялися напоказ, голосно розмовляючи і залучаючи до себе увагу, ну а зброя розсудливо лежала поруч, чекаючи своєї години. Під удар потрапили відразу двоє: землянин відчув усі ті ж мерзенні рухи на голові, а ось Волш поводився нестандартно — хлопець сидів поруч і спостерігав за його реакцією, готовий у будь-який момент «відключити» партнера старим, випробуваним способом.
— Що ти відчуваєш, говори — не мовчи!? — по обличчю мисливця котився піт, очі то закривалися, то відкривалися, але спроб встати і кудись іти він не робив.
Секунд десять все так і тривало: землянин боровся з почуттям гидливості у себе в голові і спостерігав за мисливцем, а його партнер боровся з навіюванням, а потім Волш розплющив очі і осмислено подивився на хлопця.
— Я можу чинити опір, Вік! — в очах партнера, що говорив, горів вогник азарту — воно мене вабить до себе, такі приємні почуття, я ледве стримуюся.
— А що конкретно відчуваєш? — наполягав його напарник — воно що, говорить з тобою, чи що…. я бачу, що ти борешся, молодець — тримайся!
— Не можу оформити це в слова — відповів Волш, як і раніше обливаючись потом — воно не говорить, а вселяє думку, що там внизу в траві дуже тепло і затишно, а йому самотньо… сволота — тут мисливець змінив тон, а в очах з'явилася ненависть — Вік, убий його, чуєш, убий! Я не можу поки нічого робити, тільки чинити опір… убий його!
— Я його не бачу, заспокойся, тримайся, зараз атака ослабіє, і гад виповзе ближче на нас подивитися — Віктор вже тримав в руці снайперку, ковзаючи поглядом по траві, якій не було кінця.
— Там — важко дихаючий напарник тягнув руку, а піт валив з нього так, що застилав йому очі — воно там, Вик, убий!
— Фіга собі, ти відчуваєш напрям — вразився хлопець, зміщуючись трохи убік, вказану партнером — я теж сьогодні зжеру цієї гидоти!
Тут атака припинилася, і мисливець звалився з крісла на бік, важко ворочаючись біля ніг землянина — той відразу зрозумів, що зараз до них завітають гості… чисто познайомитися з упертою їжею. Волш не помилився з напрямом — хлопець помітив одну тварюку, що кралася — тварина добре маскувалася, і коли б не чіткий напрям, її можна було і не помітити до самого кінця. У сорока метрах воно зупинилося і підняло морду на нього — молодий, подаючий надії лікар-експериментатор не став гальмувати і навів на хижака приціл — для снайперки це була смішна дистанція, але з іглостріла він побоювався схибити.
— Клац — сказав затвор, подаючи в ствол новий боєприпас — клац. Віктору знадобилися два постріли, щоб заспокоїти звірятко, що сіпнулося до них, адже цілитися в голову було блюзнірством. Він вже увійшов до ролі практичного мисливця, який спочатку рахує можливий прибуток, а потім стріляє в те місце, де найдешевша сировина.
— Де другий? — заклопотано подумав наш герой, вставши на коліна і кидаючи погляди навкруги — не може бути… має бути друга… — і тут краєм ока помітив тінь, що кинулася до всюдихода.
Тварина рухалася занадто швидко, ривками скорочуючи дистанцію, а потім, діставшись до машини, стрибнула на Віктора — той навіть не встиг відкласти рушницю убік і потягнутися за іглострілом, як зручнішою зброєю у ближньому бою. Зміг тільки прикритися снайперкою від летючої фігури — все спостерігалося, як в уповільненій зйомці: це був звичайний плямистий лев, але, проте, не робило його від цього менш смертоносним. Удар, яким тварина мітила в голову, припав на рушницю: зброя сіпнулася в руках, сильно вивертаючи пальці, і відлетіла з даху услід за хижаком — той стрибнув занадто сильно і перелетів. Десь внизу пролунав розчарований рик, а Вік вже стискав в руках іглостріл, озираючись — тварюка могла бути як праворуч, так і ліворуч.
— Який же ти швидкий, коли злий — встиг подумати землянин, як звір вискочив на дах в двох метрах від нього — тепер між ним і мисливцем лежав і ворочався Волш, а тварюка, очевидно, роздумувала з кого почати, глухо гарчавши.
Глава 11