Потім подумав і купив собі спрощену версію того «слонобоя» «Шутах-44», який використав одного разу в причепі — пам'ятається, тоді ця зброя трохи не пошкодило йому плече, але врятувала від звірів. Розсудливо подумавши, вибрав собі поширенішу модель з меншим калібром, але більш містким магазином: «Шутах-36», так називалася ця модель на шість зарядів — її більш забійна товарка трохи страшила хлопця своєю віддачею. А цей агрегат виглядав трохи скромніше, але Віктору сподобався відразу — патрони теж були дрібніше в діаметрі, і теж нагадували порізану на шматочки водопровідну трубу, але не так очевидно. Узяв відразу упаковку боєприпасів-трубочок — згадав, що у ближньому бою на даху іглостріл слабо зупиняв хижака — було потрібне щось більше забійне, і в той же час, не таке, що вивертає тобі пальці при стрільбі. Віддав за приблуду і боєзапас всього чотири вісімсот місцевих грошей — цілком прийнятно за таку машинку. Зброя працювала голосно в порівнянні з іглострілами, але в плані спокою і упевненості хлопець оцінив придбання на відмінно.
Виїхали уранці — на стоянці готувалися до виїзду ще декілька машин, на які особливо не звертали уваги — селище продовжувало жити своїм життям, лише перекинулися парою фраз зі знайомими і виїхали за периметр. Перші декілька днів їхали без зупинок (виключаючи ночі, звичайно) у напрямі кинутого всюдихода — Віктор вирішив спробувати знайти просунуту модель. Приз того коштував, тим більше після минулої модернізації їх транспорт мав підвищену автономність: дальність збільшилася майже удвічі. Правда, своєму партнерові нічого не говорив про мету поїздки — просто запропонував цього разу інший напрям руху, а напарникові було все одно, куди їхати, так що просувалися приблизно в потрібному землянинові векторі. Користуючись наявністю камери, яка дозволяла вивчати велику територію, під час зупинок землянин користувався нею, оглядаючись і звіряючи побачене зі своєю пам'яттю, але доки справа не рухалася ніяк. На восьмий день руху їх чекало відкриття, до якого вони віднеслися по-різному: за ними рухалися два всюдиходи — зараз вони були на межі можливостей камери, десь десять-дванадцять кілометрів.
— Гм, цікаво… це хто такі і чого їм потрібно? — здивувався наш герой, переводячи погляд із зображення на партнера — два транспорти на хвості.
— Нам досить — посміхнувся Волш — мисливці за трофеями, і якщо ти не зрозумів, то трофеї — це ми і наш всюдихід…. якось жваво вони взялися за справу, думав, що у нас ще їсти пару місяців,… не вгадав.
— Ось воно значить як,… і що робитимемо? Дочекаємося їх тут або спробуємо відірватися? — хлопець вирішив взнати у досвідченішого напарника схему майбутніх дій, адже напевно тому доводилося брати участь в чомусь подібному.
— Спочатку спробуємо відірватися, пропоную рухатися якнайдалі углиб — може відстануть, якщо у них немає додаткових баків, як ми зробили — нам ще пару днів і опинимося на краю сірої зони.
— А що це таке? — не зрозумів герой, адже у вивчених базах такого терміну не зустрічалося.
— Та це місцевий сленг: є три категорії територій на планеті — по-перше, зелена зона — це загальновідома усім територія, доступна з супутників, там найбільше мисливців і там знаходяться усі селища, оскільки тільки там працює зв'язок. Це усе ті ж 25 % вивченої території планети, далі йде сіра зона — час від часу туди хтось їздить, на зразок таких, як ми з тобою — картографування випадкове і тільки силами ентузіастів, оскільки супутники тут вже даремні і зв'язку немає. Незрозумілі перешкоди, але час від часу вдається щось зняти і розширити область території. Ну і ще є чорна зона — це там, де ніхто ніколи не був і точного початку цієї зони немає, а якщо хтось там і бував, то там і пропав, оскільки про таких нічого не відомо, супутники тут повністю сліпі і даремні, на відміну від тієї ж сірої зони. Тут навіть така дивність: там вгорі — палець мисливця показав в небо — візуально видно усю планету, але отримати якісне зображення не виходить, і ніхто не може пояснити причину такої аномалії. Усі знають про декілька материків, але вивчити не виходить: човники із станцій можуть сідати тільки в тій же зеленій зоні, відповідно зв'язок тільки між станцією і селищами, ну і якась локальна мережа є — і все! А в сірій зоні нічого не працює, не кажучи вже про чорну — там взагалі все покрито мороком, образно виражаючись, хоча говорять, що з орбіти все виглядає цілком звично… незрозуміла планетка!