З першого заходу схибили, хоч хлопець і намагався коригувати рух через нічний приціл — огляд він давав мізерний, це адже не повноцінний військовий ПНБ — невеликий круг зору не дозволяв точно орієнтуватися в ночі. Виїхали в сорока метрах від стоянки двох машин — ті поставили свої агрегати поруч, майже упритул, залишивши місце для відкидного пандуса у центрального входу між двома корпусами фургонів. Віктор не наважився виходити в ніч так далеко — навіть цих сорок метрів його лякали не на жарт, адже з його невмінням тихо пересуватися він точно притягне до себе увагу, тому від'їхали назад і спробували ще раз, тільки тепер уже їхали нормально вперед. Цього разу Волшу повезло, і він зупинив свій всюдихід всього в чотирьох метрах від борту чужої машини. Така дистанція була вже прийнятною для хлопця, і землянин став збиратися: рюкзак з паливною пляшкою і шмотками за спину, нічний приціл в руки і підійшов до виходу — серце стукало в грудях так, що йому здавалося його чутно усім кругом за кілометр. Страшно було до тремтіння в колінах, настільки він вже звик до безпечного нутра всюдихода — деякий час обоє стояли біля дверей в причепі і дивилися один на одного, прислухаючись до звуків зовні.
На жаль, конструкція корпусу і дверей мали хорошу звукоізоляцію, і нічого не вдавалося розчути, і оскільки тягнути більше не було сенсу, погасили в причепі світло і відкрили двері. У обличчя пахло ароматами савани, які приніс нічний теплий і легкий вітерець. Одночасно навалився набір різних звуків, розрізнити в яких щось було важко, оскільки вітер колисав навколишню траву, чий шелест збивав з пантелику, не даючи зосередитися. Чотири метри, які розділяли борти двох машин, хлопець здолав майже за хвилину, потім притиснувся до корпусу чужої машини і безрезультатно намагався заспокоїти серце, яке стукало, як скажене. Навколишня темрява і нічні шерехи його настільки лякали, що декілька хвилин він стояв не рухаючись, намагаючись змусити себе зробити крок в ту сторону, де по опису мають бути висувні аварійні сходи на дах. Бажання поливати колеса відразу пропало — хотілося якнайшвидше виявитися вгорі — там було відносно безпечніше. Нічний приціл виявився майже даремним і тільки займав руку — засунув його в кишеню і далі все проробляв на дотик — першу скобу намацав через довгі п'ять хвилин, борючись із страхом і постійно зупиняючись від підозрілих звуків, хоча точно пам'ятав, де вона повинна висуватися.
Обережно потягнув — сходинка вийшла з пазів туго, але без скрипу — давалося взнаки те, що нею ніхто і ніколи, мабуть, не користувався з моменту спорудження машини. Потім друга, трохи вище третя… — став підніматися — було незручно, ззаду бовтався рюкзак, опора була маленькою, черевики, обмотані ганчірками, теж виявилися незручними. Верхні скоби доводилося витягати вже однією рукою, оскільки другою притримувався за корпус, щоб не втрачати стійкості на сходинці. Дві останні тягнув двома руками, корпус вгорі йшов з нахилом — там можна було притулитися до нього — остання скоба вийшла із скрипом, і Віктор завмер, подумавши, що зараз усередині заворушаться мешканці машини, але пронесло — очевидно, все та ж звукоізоляція спрацювала. Склав усі речі на купу, включаючи рюкзак і порожню пляшку, коли виплеснув її вміст на підготовлену купу барахла і трохи налив у бік сходів, щоб звідти підпалити. Тепер мав відбутися найризикованіший пункт плану: слід було підпалити і встигнути спуститися вниз, а потім дістатися до свого всюдихода цілим і ніким не з'їденим.
Щоб не занадто ризикувати, спочатку спустився на пару сходинок вниз і кинув запал в купу речей — вогнище радісно спалахнуло, а його організатор вже судорожно перебирав ногами, не особливо тепер піклуючись про тишу спуску. Неусвідомлене почуття часу, що втікає крізь пальці, гнало його вниз не оглядаючись на обережність. Коли до землі залишалося за його розрахунками невисоко, він стрибнув вниз, важко приземлився і спробував швидко зорієнтуватися в яку сторону бігти. Світло вогнища на даху всюдихода трохи розганяло абсолютну темряву навкруги, але все одно було темно — рвонув убік, де повинен стояти його всюдихід. Трохи не розрахував і вмастився в корпус машини, сильно ударившись коліном і чолом — звук був глухим, але хлопець порахував, що гуркнуло так, ніби підірвали гранату. Ще пару митей рухався наосліп, дотримуючись руками корпусу, поки не вліз в задні двері і не закрив їх за собою на замок. Деякий час заспокоювався, важко дихаючи і відновлюючи самовладання — Волш стояв поряд і дивився на усе це з цікавістю.