— Гей, боєць, а де твоя каска…. втратив? А-ха-ха-ха.
— А де фляга і пайок — надовго адже йдеш, як би ні зголодніти там…?
Потім під'їхав якийсь броньовик, і вони двоє зашли у супроводі озброєних охоронців, які прочитали по дорозі до місця невеликий інструктаж:
— Слухайте уважно, дуелянти: ми вас відвеземо на місце в годині їзди від периметра, там вивантажимо по черзі і їдемо назад. У вас час необмежено — розважайтеся хоч цілий день, та і ніч теж, якщо подумати — ми не проти. Ось вам по одноразовій сигнальній ракеті — як закінчите, так і запускайте, а ми і під'їдемо…. підберемо, щоб назад декілька годин не тупати пішки. Все зрозуміло, так — тоді вперед!
За годину їзди висадили спочатку колишнього охоронця, а потім ще через десять хвилин прийшла чергу і нашого героя.
— Селище там — один з бійців протягнув руку кудись убік — не схибиш, якщо що…
Сказати по правді, Віктор не уявляв, як шукати супротивника — те полювання, яким він займався з Волшем, зовсім не походило на те, що він уявляв собі ще на Землі, дивлячись фільми або читаючи книги про різних траперів або слідопитів. Чи багато розуму потрібно, щоб виявити через камеру тварин, під'їхати ближче і вистрілити — очевидно, що ні. Тому він зараз був трохи розгублений і не знав з чого почати — залишалося сподіватися, що його супротивник до такого підготовлений ще менше. Спочатку оглядівся — звичний океан високої трави, в якій теоретично можна залягти і зачаїтися — ось тільки це ніяк не наблизить його до охоронця. У кілометрі звідси помітив досить великий гай — прийшла думка дістатися до неї і залізти на яке-небудь дерево, а згори вже буде легше помітити самотню фігуру суперника серед зеленої трави. Хоча,… той тип купив собі зелений камуфляжний костюм, так що помітити якраз буде важко,… але ж ніхто не говорив, що буде легко. Так що, оскільки більше ніяких розумних ідей в голові не виникло, закинув іглостріл за спину і поповз у бік побаченого гаю. Дистанція всього в один кілометр (чи біля того) по-пластунськи підкорилася нашому героєві за годину з чвертю — Іноді в траві попадалася дрібна, але агресивна живність, яка зовсім не боялася людини і намагалася його вкусити.
Тут мисливець пошкодував, що так слабо екіпірувався — пара укусів були дуже болючими, особливо в незахищені кисті. Проте, дрібні агресори не витримали натиску великого організму і його маленької залізки в руці, яка дуже дряпалася і кололася. Встав тільки тоді, коли опинився серед дерев — оцінив свій зовнішній вигляд, як середньої міри забрудненості — природне маскування, іпать. Тут трава була хоч і густою, але невисокою — як на підстрижених газонах, так що сховатися в ній було нереально. Для спостереження вибрав дерево, на яких він часто ночував під час перебування свого першого періоду життя на Версолі — мінімум густого листя, максимум зручних для нічлігу широких гілок. Звичайно, під таким рідким прикриттям він теж має усі шанси бути виявленим, але цю думку він гнав від себе, як другорядну — головне засікти ворога — маловірогідно, що людині, яка ніколи не ходила на полювання, вдасться непомітно підійти до нього. У животі забурчало, і хлопець глитнув слину — пожерти щось захотілося, а він нічого не узяв — добре хоч флягу узяв з собою, на такій жарі вона явно буде не зайвою. Тут відразу згадав, як одягнувся той охоронець і посміхнувся — під бронежилетом і без води в савані йому припаде туго.
— Тим краще для мене — подумав хлопець, уявляючи собі спітнілого нервового типа десь там… — зараз тільки ранок, а що буде в обід?
Тут же прийшла в голову інша думка: якщо той не дурень, то теж піде сюди — в гаї можна сховатися від пекучого сонця, все не так погано буде, як на відкритій місцевості. Ця здогадка трохи протверезила мисливця, і він став оглядати місцевість у бінокль, наскільки йому це дозволяли гілки дерева. Огляд був не дуже, але була можливість міняти місце спостереження, перелізаючи туди-сюди: цим і займався, продовжуючи видивлятися супротивника. Ситуація ускладнювалася тим, що він не знав з якого боку по відношенню до нього висадили охоронця — людина могла підійти з будь-якого напряму, що сильно погіршувало його шанси. Надія була на те, що завдяки біноклю він зможе розглянути бійця раніше, адже згадуючи його спорядження, хлопець не міг згадати наявність у того оптики. Хоча, замість бінокля це могло бути і чимось іншим, компактнішим, що влізало в кишеню комбінезона — розкладна підзорна труба, щось подібне до монокля і так далі. Заспокоював себе тим, що людина, яка увесь час проводила в населеному пункті, навряд чи додумається узяти собі щось таке,… але хіба мало.