— Опритомнів, Фручо, як голова, нудить? — поставив відразу декілька питань скривавлений мисливець, не відриваючись від роботи — піди, з'їж чого-небудь і запий водою — тільки водою, від алкоголю буде ще гірше, а потім рухай сюди. Потрібно усе це складати, у нас сьогодні унікальний звір в трофеях, я такого ще не зустрічав за два роки.
Технік кивнув і поплентався назад, щоб наслідувати словам бувалого трапера — біль в голові і нудота помалу проходили, але відмахуватися від корисних порад досвідченого мисливця було б безглуздо. Вже через десять хвилин він склав компанію своєму наймачеві і увійшов до ритму роботи: мисливець різав і білував, а хлопець звично пакував внутрішні органи в холодильник. Потім знімали шкури — тут він більше виконував доручення типу «потримай тут», «подай різак», а також змивав водою з шланга кров і залишки тканин, зрідка працюючи ножем — основну роботу робив Віктор, звичайно ж. Воду вони не економили — по плато протікав струмок, який нижче за течією з'єднувався ще з парою таких же, утворюючи невелику річку, так що сенсу рахувати літри не було ніякого. Робота по білуванню туш і зняттю шкур затягнулася до самого вечора — внутрішнє очищення і вироблення проводили за закритими дверима причепа, від'їхавши від місця обробки на пару сотень метрів. Вже ближче до півночі уляглися спати — втомилися знатно, хоча по виду його наймач значно менше, ніж він — швидка вечеря — тут теж була деяка загадка для техніка, оскільки лягти спати, не поївши, Віктор не дав йому жодного разу за весь час поїздки. Врешті-решт, стомлений переживаннями і фізичною роботою, Фручо заснув практично у той момент, коли його голова торкнулася подушки. Уранці Бейн знову не виявив внизу на полиці напарника — невеликий похід по фургону допоміг його виявити в причепі: смуглявий хлопець стояв біля розтяжок з шкурами і гладив одну їх них, бурмочучи щось собі під ніс — слів технік не зміг зрозуміти, швидше за все, це була рідна мова мисливця.
— Прокинувся? — озирнувся на гостя хазяїн фургона — як самопочуття, прийшов в себе, що-небудь можеш згадати з вчорашнього?
— Ні, не можу — якийсь провал в пам'яті, але я так зрозумів, що ці двоє — кивнув на шкури — хотіли нас з'їсти, так?
— Це точно — погодився трапер — поздоровляю, ти потрапив під ментальний удар і залишився живим,… небагато на цій планеті можуть сказати те ж саме, дуже небагато.
— Послухай, Віктор, ти все відмовчуєшся або говориш загадками, але все таки: а як ти сам ухитряєшся їздити по савані і полювати на ось таких ось звірів, і тобі все ні до чого?
— А ти здогадайся, Фручо, ти ж недурний хлопець — в техніці такий фахівець, і тут все просто, тільки подумай!
— Гм… ну, якби я бачив у тебе на голові якийсь прилад або шолом, то тоді б можна було сказати, що у тебе є якась секретна розробка, що захищає мозок від навіювання. Ну, або особисто твоя, яку ти ховаєш від усіх…. але оскільки нічого такого я не спостерігаю, то виникає тільки одна думка — у тебе щось не так з головою, як у усіх інших, і у мене у тому числі.
— А-ха-ха-ха, це ти загнув — у мене з головою точно не так, як у усіх — розсміявся хлопець, вткнувшись обличчям в шкуру — не так, не так…
Бейн спантеличено дивився на хихикаючого наймача і не розумів причин сміху — Із його точки зору сміятися було ні з чого, але терпляче чекав закінчення істерики у Віктора.
— Ти нічого такого не подумай, просто у мене природжена особливість мозку чинити опір зовнішньому навіюванню — не так, щоб зовсім, є певні неприємні відчуття, але я не втрачаю над собою контроль, і тому можу ось так спокійно їздити і полювати на звірів. Хоча спочатку часто потрапляв у важкі ситуації — хижаки не були б хижаками, якби покладалися тільки на навіювання. Пару разів мене серйозно порвали, згадувати страшно…. та і зовсім нещодавно ледве-ледве вирвався з колотнечі,… так.
— Це серйозний аргумент — шанобливо кивнув технік — я навіть і не чув, що таке взагалі можливо, хоча у нашому світі є люди, які можуть силою думки різні штуки проробляти — їх там називають псіоніками. Тільки тут їх немає, і не буде ніколи — вони і удома добре заробляють, навіщо їм їхати сюди невідомо навіщо — може ти з цих самих, Віктор?
— Ні, тут тебе засмучу — ніяких умінь або здібностей у мене немає — лікарі назвали це повною індиферентністю до менталу. По-простому, у мене просто міцна довбешка для всяких організмів, що бажають поритися у мене в мозку — нічого не умію, але і підпорядкувати мене не можна, унікум, одне слово!