Цей район відрізняється як від решти Західної Німеччини, так і від Західного Берліна загалом: це дивний світ, де не діють правила добропорядності, непохитні як для Бремена чи Офенбурґа, так і для інших районів Берліна; тут можливі найнеймовірніші мистецькі проекти та будь-яка стимуляція психіки для їхньої реалізації тощо. Тож коли художник Карл повідомляє, що хотів би виставлятися в галереї в районі Шарлотенбурґ (також Західний Берлін), пан Леман у відповідь зазначає, що для цього всі вони (тобто гомогенне коло альтернативної культури Кройцберґа, що не визнає расових відмінностей, ненавидить пост-націонал-соціалістську культуру ФРН) мали б всі разом переселитися до Шарлотенбурґа.
З цієї позиції Схід і Захід постають двома рівноцінними стереотипами (в обох частинах Німеччини пан Леман має родичів), жоден з яких не може бути прийнятним для головного героя. Маркерами Сходу в романі постають хіба що лайка: «Ти, східна булка», — вжита до Сильвіо та згадка полохливої матері пана Лемана про «тамтих по той бік» і «цей жахливий Мур». Останні викликають у пана Лемана роздратування: він більше переймається своєю роботою бармена, відвідинами батьків, з якими має все ще не вирішений підлітковий конфлікт, романом «із прекрасною куховаркою Катрін», бездомним псом та «Кришталевим Райнером» — клієнтом, який п’є світле пиво без лимона. Ідеологічний конфлікт, в якому постійно перебувають пан Леман та друзі — це конфлікт із дрібнобуржуазним кітчем республіки споживання — «вовтузінням туристів та нацистських вдів на Кудам» — головні променади Заходу. Його вимушена мандрівка цією торгівельною гордістю Західного Берліна — туди «де віддалік стовбичили безглуздий Європа-Центр і ще гірша від нього Ґедехтніскірхе, і всі ці взуттєві крамниці, «Ляйзер» і «Штілер», і ще якісь, туди, де брала початок кудамська катастрофа», — за своєю дегуманізованістю мало відрізняється від поїздки в Східну зону до невідомої родички, якій він мав передати гроші.
В обох випадках пан Леман наштовхується на апаратне шаблонне мовлення і мислення, бездумне дотримання букви закону, що легко обертається насиллям, якому марно протиставляти свій шарм або навіть звичайну логіку. Так, у західній частині міста пана Лемана змушують вдруге заплатити за проїзд в автобусі, після того як він вийшов із салону, щоб випустити пасажира. На Сході митники відбирають у нього гроші й депортують назад на Захід через невдалу (хоч і дотепну) відповідь на стандартне запитання. На рівні повсякденного мислення обидві системи, попри радикальну відмінність ідеологічних настанов, виявляються близнючками: одна зі східних берлінок, потрапивши на Захід, каже: «Таж тут усе на вигляд, як у нас». Тож коли відбувається Поворот і Берлінський мур падає, пан Леман замість величної події бачить «лише безкінечну лавину автівок, що зі Сходу вливалася в об'їзне коло, а потім розпорошувалася у різних напрямках».
У романі Схід і Захід постають об’єктами бажання одне одного: як хаос, організований за законами максимального прибутку, з одного боку, і спільнота ідеальних керованих споживачів — з іншого. «Коли впав Берлінський мур, люди одразу побігли по крамницях. У цьому, без сумніву, повсякденному акті купівлі того, що має ціну, вони ввійшли до світу, який називається «вільним», і зробили це в спосіб, настільки ж матеріальний у своїй символічності, як і символічний у своїй матеріальності», — зазначає Ж.-К. Ґієбо. Велика вечірка — революційні маси, що беруть штурмом Мур, метонімічно ототожнена з днем народження невдахи[23] пана Лемана, — відбувається як антисвято: напад на інтершопи виявляється підміненим поклонінням перед товаром, революція як акт консолідації спільноти в жесті первісного насилля (навіть вбивства Великого Іншого) не відбувається. Натомість має місце медійна подія, про яку навіть жителі Кройцберґа дізнаються з телебачення й реагують як на чергове шоу: «Мур відкрито, що це взагалі має означати — Мур відкрито? Сраку відкрито!». Герої не поспішають дивитися на подію наживо — спершу треба випити (у Ф. Ґоозена в романі «вчитися лежати» — додивитися фільм), в результаті чого пропускають те важливе, чого й не могли побачити. Акт подорослішання вічного підлітка відбувся — він прокидається в кошмарі споживацтва і симуляції наодинці зі своєю фланерською самотністю та ностальгією за міфічним старим Кройцберґом.
23
Перед цим його кидає дівчина, обдирають східні митники, найкращий друг Карл впадає в кому від надмірного споживання наркотиків через свої естетські переживання тощо.