— Ах ти йоли-пали, для мене це далеко.
— Я візьму таксі.
— Не знаю, це гониво якесь.
— Ну ж бо, Сильвіо! Тільки подивимося.
— Ти тепер і таксі не піймаєш.
— Чому ні, зараз і піймаю.
Вони пішли до станції «Шлезішес Тор». Панові Леману пощастило. Одразу під'їхало таксі й зупинилося на помах його руки.
— Ви зі Сходу? — запитав таксист, коли вони сіли.
— Певна річ, — сказав Сильвіо, усміхаючись. — Знаєш, круто тут на Заході.
— Куди вам?
— Перехід на Гайнріх-Гайнештрасе, — сказав Сильвіо. — Там мої родичі, вони збираються переїхати кордон на автівці.
Пан Леман мовчав. Він раптом здивувався поведінці Сильвіо, таким він його ще не бачив.
— А у вас є західні гроші?
— Ясний перець.
— Ну тоді… — таксі рушило.
— І як вам тут, на Заході?
— Ну, круто. Я й не знаю, що сказати.
— Я ж кажу. А звідки у вас західні гроші?
— Бабуся дала.
— А-а.
До Моріцплац їм проїхати не вдалося: вулиці були забиті.
— Давай вийдемо тут, пане Лемане, — сказав Сильвіо. — А то це буде для нас надто дорого, — сказав він таксисту. — Нам треба економити західні гроші.
— Розумію.
— Дай-но західних грошенят, пане Лемане. Ось, решти не треба.
— Дякую. А чому твій приятель весь час мовчить?
— Він партієць, у нього сьогодні траур.
— Оце мені подобається.
— Непоганий чувак.
На Моріцплац пан Леман очікував побачити тріумфальний хід мас, та, мабуть, було вже запізно. Сунув лише нескінченний потік автомобілів, що йшов зі Сходу, виливався в кільцевий рух на площі й потім розщеплювався усібіч. Було страшенно гамірно, і сморід вихлопних газів був просто нестерпний.
— Ні фіґа собі, — сказав Сильвіо. — Ні фіґа собі.
— Куди вони всі їдуть?
— Мабуть, на Кудам.
— Чому на Кудам?
— А куди ж іще…
Вони ще трохи постояли, дивлячись. Потім їм стало нудно.
— З мене досить, — сказав Сильвіо, — я звалюю. Поїду в Шьонеберґ.
— А навіщо тобі в Шьонеберґ?
— Гляну, що там коїться в ґей-тусовці. Там тепер дах зриває, зуб даю! До того ж я можу зустріти там когось зі своїх старих приятелів. — Він усміхнувся й підморгнув панові Леману. — Здається, паті намічається.
— А я, може, ще десь чарку перехилю, — сказав пан Леман.
— Валяй. І не парся, що тобі тридцять стукнуло і все таке. Я знаю, що кажу. Мені вже тридцять шість.
— Не може бути!
— Еге ж. Ервіну я сказав, що двадцять вісім, — продовжував Сильвіо. — Він би мене ніколи не взяв, якби знав, скільки мені насправді. Але Ервін не з тих, хто питає паспорт. Хоча… може, й з тих. Бувай, пане Лемане, я маю йти за покликом своєї голубої природи.
— А як ти збираєшся їхати в Шьонеберґ?
— Чувака зі Сходу сьогодні кожен підкине.
Сильвіо вийшов на Оранієнштрасе, зупинив автівку, перекинувся кількома словами з водієм і сів. І поїхав.
Пан Леман стояв побіч гамору переповненої автівками вулиці й почувався спустошеним. Йому не хотілося додому, на нього там нічого не чекало, крім декількох книг і порожнього ліжка. Може, варто все ж придбати телевізор, подумав він. Чи взяти відпустку. І поїхати з Хайді на Балі. Або в Польщу. Чи почати щось зовсім нове. Непогано було б іще десь випити, знову подумав він.
Спершу піду куди-небудь. А все інше якось владнається.
З німецької переклала Лариса Федоренко
Неля Ваховська
Маленький бестіарій Об'єднання
До фейлетонів Лотара Куше
Труднощі самоідентифікації об’єднаної Німеччини привели до ревізії минулого Заходу та Сходу, по-новому актуалізованого в контексті Повороту. В колективному уявному країни об’єднання конотувалося з часами Ваймарської республіки — добою, що передувала націонал-соціалістській диктатурі та II світовій і Холодній війнам як її наслідкам, які були по-новому «зняті» в жесті об’єднання. Відповідно, на рівні естетичного опрацювання ситуації актуальними стали теми й прийоми німецького модерну І пол. XX ст., особливо гумор, сатира, експресіоністські описи, фокусування на Берліні як інопросторі світового міста тощо.
Однією з найвагоміших, передусім для східних земель, форм рефлексії Повороту та незадовільного аншлюсу НДР стала сатира та жанроформа фейлетону. Вже в перші роки Об’єднання фейлетон постав чи не основним проявом «голосу» Сходу: в цьому жанрі писали переважно східні кабаретисти[26], що, на відміну від молодих авторів, продовжили публікуватися у східнонімецьких видавництвах (передусім Aufbau Verlag та Eulenspiegel Verlag), почасти врятувавши їх від зникнення.
26
Кабаре — вистава (з сер. XX ст. також радіо та телевистава) з епічними, ліричними, музичними елементами у формі скетчів, пародій, сатиричних сценок тощо. Свого розквіту берлінське кабаре досягло в 20-ті роки XX ст., коли було усунуто політичну сатиру. Традиція збереглася до наших днів, також в обох Німеччинах побутувала під час Холодної війни. Для кабаре писали Курт Тухольськи, Клаус Манн, Еріка Манн та ін.