Хай там як, та одного дня Булі раптом відчутно рикнув на поважного кота в чоботях, і це зухвальство розцінили як загрозу соціалістичній робітничо-селянській владі, державам-членам Варшавського договору, миру у всьому світі й і т. д. і т. п.
Інакше кажучи, своячку Валі та свояка Роберта, відповідальних за своїх тварин, було обшукано за всіма правилами митного мистецтва, із пудреницею й портсигаром включно. З тієї причини, що захисникам Борнгольмерштрасе було недостатньо міжнародно (але не в НДР) визнаних документів про вакцинацію кавалерів типу «король Чарльз», контора стала вимагали ветеринарного огляду чотириногих екзотів.
Це означало: ветеринара потрібно спочатку доставити. Валі, Роберта, Булі й Гасо мусили зачекати, якщо така їхня ласка. Менш ніж за годину вповноваженому художнику-костюмеру контрольно-пропускного пункту вдалося десь роздобути майже білу спецівку, в яку відразу ж було перевдягнено прикордонника, котрий видавав себе за пана доктора. Булі виказав повагу до білої спецівки, хоча під нею й було видно армійські чоботи. Але й ветеринари, бува, такі носять. Огляд проходив швидко й безболісно, за зразком: чотири ноги, одна голова, один хвіст — із собакою все гаразд. Собівартість процедури — 85 дойчмарок. Потім Валі показала нам квитанцію, написану хімічним олівцем в абсолютно вільній стилістиці.
Щоб якось розрадити своїх штеґліцівців, ми запросили їх до ресторану. Валі, моя дружина і я мусили їсти якомога швидше, щоб замінити Роберта, який тим часом вигулював кавалерів. «Сюди з собаками не мона, — заявив офіціант, — чи Ви ніко’ нічо’ не чули про хіхієну?»
На що моя дружина досить жорстко відповіла: «Ага, ми ще вашої кухні не бачили». На наше щастя, вона це сказала дуже тихо.
Тепер на Борнхольмерштрасе біля Бьозебрюке вже немає контрольних будок. І там уже не зустрінеш ні справжніх, ані підробних ветеринарів. А в тому ж таки ресторані для Гасо і Булі, які тихо й мирно сидять під столом, сервірують прозору водичку у фірмових блюдцях.
«Вода бездоганно чиста. Ваші песики можуть її спокійно пити, — каже офіціант, — тому що ми дуже сувору слідкуємо за хіхієною». Це все ще той самий гігієнічний кельнер.
Згодом він іде.
Потім собаки гасають по парку. Я показую Валі таблички, що віднедавна з’явилися тут: «Зелені насадження захищені законом від 3.11.1962». «На цих газонах, — пояснюю я, — чотири- і більшеногих істот можна вигулювати лише на повідку».
«У Штеґліці, — каже своячка, — ці таблички стоять ще від часів царя Панька, та всі на них чхали».
Що, навіть собаки?
Люди, люди! Над громадською дисципліною нам з вами ще працювати й працювати.
Бо багато покликаних, та вибраних мало.
Мт, 22:14
1
Закуски під час культурних заходів — це, зазвичай, так звані канапе. У гастрономічному розумінні канапе — це не старомодні дивани, а настромлені на паличку круглі скибки білого хліба, трохи підсушені, з ковбасою, яка має бути також трохи підсушеною, щоб споживання було не надто безтурботним.
Колись давно я звернувся до одного комітету з пропозицією:
«Шановний Комітете культурних заходів! Оскільки я вважаю, що здатен зробити приблизно 120 канапе за годину, я б хотів запропонувати вам свою кандидатуру на посаду наколювача канапе. І щоб уникнути тієї небезпеки, що канапе будуть подані недостатньо підсушеними, я готовий робити їх із білого хліба щоразу за 14 днів перед відповідним культурним заходом. З огляду на авторські права я б не хотів розголошувати деталі про розроблений мною культурний метод циклічного наколювання канапе (МЦНК) і т. д. і т. п.»
Але вони мені так і не відповіли.
2
Невдовзі після того я мало не став склеювачем туалетного паперу. Метою цієї високоповажної професії було за допомогою клею скріпити 20 верхніх шарів рулону туалетного паперу так, щоб вони були повністю непридатними до застосування. Але, на жаль, моя кандидатура для такої ключової позиції навіть не розглядалася, тому що я не був членом СПЄН.