За логікою роману, об’єднання Заходу і Сходу можливе лише на рівні утопічно-карнавальної моделі дружби західного і східного бомжів поза межами звичних систем ієрархії та означення. Лише досвід (об’)єднання з Іншим на рівні екзистенції, а не ідеологічно опосередкованого сценарію дозволяє протагоністові створити точку опори, з якої можливий індивідуальний погляд на світ і відповідна активна / вольова позиція щодо цього світу: «На тому боці, на Сході, несміливо визирнуло сонце (…) Я шарпнув П’ятницю за мотузок: «Ну ж бо, ходімо». Ходімо». В цей момент Лобек із пікарескного антигероя-вессі перетворюється на трагічного героя, що шукає сенс життя. І тоді пес стає просто псом, а місце іншого займає Інший, представлений через свою відсутність. Фантазм поступається місцем реальності.
Єнс Шпаршу
Кімнатний фонтан
Запис у протокольній книзі: «Привітання д-ра Болдінґера; …наша добра традиція і т. ін.; надія на плідну співпрацю між відділами розвитку й продажу (то найголовніше взагалі!); торішній баланс був гарний, але знову тільки завдяки класичному асортименту («Лісова самотність-4», «Зелена жабка»), це не докір на адресу відділу розвитку, але чому нові моделі не продаються? (Диспропорція: витрати на розробку — прибуток від продажу); відмовки «якось воно не йде» тут недостатні; уявлення про людину; «Наш клієнт — хто це? Ворожа істота, яку треба перемогти? Друг, якого слід терпляче переконувати? І те, й інше? Двоїста істота? Ми цього не знаємо. Це тоне в мороку невідомості. Тому: психографія, соціодемографія старих і нових (з часом ще й окремо) цільових груп; чого можна чекати, якщо кімнатний фонтан (КФ) презентують лише як зволожувач повітря? (Веселе пожвавлення в залі); уникати улюбленого питання «Навіщо це мені потрібно? Яка в цьому користь?» (Жвава згода в залі); надати більш широке визначення «користі» — вирватися з вузьких утилітарних міркувань, ключове слово «криза свідомості», ключове слово «страх перед майбутнім»; КФ як «місце духовного самопізнання», спокій і рух одночасно; в цьому сенсі треба розуміти і слова Конрада Фердинанда Маєра, надруковані на зворотному боці програмки конференції:
Римський фонтан
«…клекочучи, дає і завмира», — повторив Болдінґер тихо й проникливо, коли всі дочитали текст і підняли очі.
Звісно, не все у доповіді Болдінґера мені було відразу зрозуміле, і безліч деталей, які я не міг відразу впорядкувати, доволі незв’язно роїлися у мене в голові. Але те, як директор Болдінґер говорив — урівноважено, без чванства, швидше запитально, завжди зі знанням справи — це мені дуже імпонувало.
І ще цей вірш!
(…)
Болдінґер тим часом уже перестав зазирати до своїх нотаток, він вільно звертався до присутніх.
— Перш ніж ми розійдемося по робочих групах…
— Заструменіємо! — вигукнув хтось жартома, згадавши вірш.
Болдінгер відреагував легкою посмішкою, але раптом знову став серйозним:
— Спершу я хочу і мушу торкнутися ще однієї проблеми, яка — я кажу це відкрито — стосується і хвилює мене особисто.
Ви пам’ятаєте осінь 89-го, нашу конференцію торгових представників… Коли ми — так, я не соромлюся своїх почуттів — увечері зі сльозами на очах сиділи перед екранами… Той, хто був тоді разом з нами, не забуде цього! І не забуде, як наступного дня наші думки були спрямовані у той бік… туди, на Схід. Звісно, дещо з того, що ми собі уявляли, розробляли, планували, сповнені несмілої радості, повинно було залишитися квітучою мрією, не могло дозріти, це зрозуміло. Але якщо ми сьогодні тверезо підіб’ємо підсумок: східний ринок не дав ніякого суттєвого прибутку, взагалі нічого.