Проте з перебігу останньої години зростає певність, що зустріч навіть з тією жінкою, на яку ти ще донедавна сподівався усією силою свого бажання, тепер, в контексті твого безнадійного стану, який (ти ж знаєш) не пом’якшає, навпаки, ти ще глибше в нього зануришся, стала Неможливою. Тому що найменша частинка опори, внутрішної стабільності — навіть здатність витримати бодай 1 мить зустрічі—придивляння & доторку до найсвіжішого настрою Іншого й пережити це без відчуття падіння —, бодай ця мінімальна частинка мужності, здається, для тебе вже втрачена —:— Так, наче тебе оббіловано, як на малюнку Вальверде, ти: з жахною комічністю блазня, що вдає з себе театрального героя, ще тримаючи в 1 руці ніж, в другій вже демонструючи збрижену, плюсклу пелерину із власної шкіри, в той час як із кожної пори відкритої плоті беззахисно & без упину з непристойними звуками вивергається кров, перебиваючи навіть твої словесні виверження, і вже в крові захлинається крик, так що залишається лише хльостка комічність булькітливих звуків, недоречний, хибний, Нікому більше незрозумілий потік, схожий на лепет ідіота, що втратив своє Боже=Вілля. А нова шкіра не наросте; аксесуар останніх років — просто гидкий кожух на прохололому молоці. Процес, що закрався майже непомітно, як мох аб: пліснява, а потім шалено розрісся за кілька моїх років у західнонімецькому містечку — далеко від життя цієї жінки —, саме в тому містечку, де ти зрештою зміг відкрити свою адвокатську контору, в нічийному бутті стороннього, новак=чужинець, сам-один перед широкими спинами&сраками кнайпових відступників : товариства стрілків & цехове дрантя, !двадцять товариств на двадцять тисяч по-католицьки=гарантовано безсмертних душ: в центрі цього розхваленого іншими примусу до самосвідомості, що багато в чім завдячує своєю стійкістю економічним додаткам великих газет; посеред нахабства & пихи влаштованих штатних працівників, що захищають такий стан крадіжками—&—зарубками, а якщо треба, то навіть всупереч власному балансу —:натомість Всім=іншим із мистецько&культурних-смаків, відколи Його ціна зросла, володіють все менше Людей, хіба що здоровий молодняк-завсідник мий-є наррод дурі ξ натиску. . …: дріб’язок, піна жадоби, риторичні виверти на алтарі вільно-часу. І коли втратять філіпійці багатство своє, стане видно, як низько вони впали[48]….
Зовсім скоро я став все частіше лишати незавершені документи на робочому столі, підходити до вікна — й дивитися надвір, понад ландшафт, що нагадував спокійне зелене озеро — перенестись туди й час від часу позирати на воду, чи не принесе вона бува мертвого ворога — години беззвучно йшли в ньому камінцями на дно, і до настання темряви, допоки ландшафт=надворі не згасав після свого останнього спалаху, я не відходив від вікна & не повертався в свій маленький кабінет. Тоді його меблі & стіни вже також ховала темрява, але якось інакше, ніж там-надворі, так наче весь час у цій кімнаті чаїлася ще 1 особлива пітьма, тільки для мене=самого. . … 1 дня зелену тишу надворі було порушено: голосний гуркіт машин для будівництва & зносу, мекання голосів свист крик, технобіт пневмовідбійників, що розривали мурування стін, черепиця з даху розліталася об бруківку із дзенькотом, наче порцеляна, шибки разом із рамами вилітали зі стін, так ніби всередині розірвался вибухівка, стіни випнулися назовні, наче грудна клітка, що набирає повітря, гойднулися, схилилися, цегляне мурування пор-скну-ло — : робітники зносили сусіднє обійстя, старе й порожнє: під хмарами пилу стіни зі скреготом осіли на землю, балки бруси & косяки якусь мить розламаними чорними руками стриміли із цегляного безладу, а потім і вони попадали в ту шалену, водночас жахну й варту пощади купу уламків кольору м’яса (!неймовірно: !стільки каміння з 1 такого маленького будиночка —), а сіро-білий пил тоненько осів на неї, наче присипаючи вапном тіла загиблих. Із тріском, під крик & прокльони чоловіки натужно вантажили величезні брили стін на машину & прицеп, хмари пилу & громовий залізний гуркіт від розбивання цегляних&мурованих шматків розбив зелену тишу.— Здавалося, що більшості робітників — окрім трьох дещо старших всі загалом сильні й жилуваті молодики, серед них я побачив і трьох іноземців — важкі брили мурування майже самі-собою котилися в руки, щоб одним махом залетіти у вантажівку, виглядало на те, що навіть троє старших повністю пристосували можливості своїх тіл до цієї важелезної роботи — :окрім 1. Це був уже немолодий чоловік, після цих трьох старших він, мабуть, був наступний за віком. Вузький у плечах, в окулярах, він виглядав наче якийсь потурений інтеліґент; працював дещо осторонь від усіх інших — ч: його на це місце поставили, хай там як, а на цій ділянці лежали необтесані & напевне найважчі частини стін. Він мав по черзі розбивати їх пневмовідбійником & величезним молотом і закидати до кузова. Здавалося, відбійнику чоловік ще міг дати раду, доклавши додаткових зусиль, але важкий молот при кожному замахові-через-голову погрожував перекинути чоловіка на спину —: Проте інші йому не допомагали, ніхто вочевидь не зважав на цього чолов’ягу, що горбатився осторонь і — я спостерігав за його обличчям — із виразом затятої люті & сповнений лихої зневаги намагався компенсувати брак фізичної сили своєю невтомністю. — Й на 1 мить глибокий страх від уявлення, що той-там=по-той-бік, цей вузькоплечий роботяга, що затято надривається, — це я. Тоді я відвернувся від вікна раніше, ніж зазвичай. Повернувся до своєї роботи. . … у свою пітьму.