І ще 1 оббіловування, цього разу під час повернення сюди, в це місто, ще 1 раз на пронизаному вітрами понурому=Сході, у сварливо-дріб’язковому безумстві інертності — похмура комічність, що намагається знайти прихисток в останніх задушливих випарах старого-доброго дом&затишку. Попри те що СІМ’Ї не існувало вже кілька десятиліть, від НЕЇ лишився й іще зараз тримається холодний сморід. . …
Зараз, після всього, що ти накоїв, ти не зміг би повторити своє буття, почати ще 1 раз й робити вигляд, наче можеш вірити собі в цій грі : у цій шаленій банальності адвокатського фаху : гіркота того, хто розставляє пастки — ницість con brio[49], з усіма жестами & знаками павлінячого самоприкрашання, щоб таким чином (тому що тривало & безперервно й завжди по-новому використовувати це — означає засобом таких свідомо-інфляційних дій створювати дитячу ілюзію просто невичерпного запасу свідчень про зобов’язаня & егоманію всіх-інших, & зрештою в засліпленні від цієї мани вважати й про себе те саме) з міркувань утверджувального кар’єризму присягати в-1: !Я належу сюди;!я також причетний. . … :Обладунки, зіткані з чужих помилок.
Ти не зможеш дати собі нову мову, як і не зможеш віднайти стару, колись залишену тут на-Сході, закарстовану, ханжеську, релігійно=забрехану й зіпсовану аб: чи й захочеш. Я стабільний тільки віносно себе=самого — кожна зустріч змушує мене, без шкіри без мови без опори, впадати у-себе. . … Ти залишишся у своєму лепеті, дрожі, затинанні, постійно перекидуваний туди&сюди в завше змерзлій, бо оббілованій зимній мові, що може пройти 1дино крізь твою внутрішню пустку й твоє знешкірене віддавання себе назовні, не залишивши й 1 сліду в порожнечі твоєї безмірної зимової пітьми, як і перелітні птахи, які не лишають слідів у небі, & проте ніколи не можуть забути колію свого шляху, що їх примушує — —
І наче уві сні, коли 1 впертий, наполегливий голос спочатку підходить, стукає, окупує сон і керує ним, заводить його в пастки й зрештою змушує сплячого прокинутися — так ти все чіткіше й чіткіше вчуваєш повернення здалека свого власного голосу; доки не почнеш прислухатися до кожного окремого слова з усією увагою. —Але чого Ви не знаєте — (чуєш, як гіпер-голосно & в'їдливо прорікає цей=твій голос) —це те що я ще раніше, розказуючи про відео, хотів розказати: пам’ятаєте Невідомого Жеребця із брудного відео — його я зустрів тут, у Берліні. Тобто він мене зустрів. Здавалося, що він !чекав саме на мене. І — (ковтнути, в твоєму роті вже давно звичний гнилуватий присмак алкоголю; тож і далі пити зі склянки, яку жінка поставила перед тобою і до якої ти ще не доторкнувся) —цей Невідомий назвав мені Вашу адресу: !Ваше ім’я. Тож Ви його маєте знати.
Жінка спалахує коротким посміхом, злобливо. — !Що це має означати. !Що за гра — (Але швидко опановує собою, повертається до холодного звучання свого голосу.) —Я не знаю, чи людина на зразок — того, про кого Ви говорите, може мати друзів. Може, це! Ви його: друкк. А чому ні. ?Хто крім друга став би оплачувати іншому кімнату & жінку, давати йому свободу на більше ніж одну ніч. Тож Ви, мабуть, дуже зблизилися з цим паном. ? Що Ви на мене так дивитеся: Ви !дуже змінилися, відколи Ви востаннє тут — (тепер вона пильніше придивляється до мене) —Якби я не !знала абсолютно !точно, що Ви — (й спохвачується) —Тож якщо Ви — його друкк, тоді Вам відоме його пре!чудове розрізнення між власністю й: майном, чи не так.