Джипо опустився на підлогу, намагаючись залізти під броньовик. Місця для маневрів було мало, а крім того, італієць страшенно боявся. Зрештою він змусив себе залізти під дно авто. Морґан підсвічував йому ліхтариком. Прилаштувавшись під двигуном панцерника, Джипо побачив за кілька дюймів від свого обличчя велику червону пляму, в якій навіть він упізнав кров. Гарячі липкі краплини падали йому на шию.
Італієць відсунувся від плями й затремтів, знаючи, що від мерця його відділяє тільки тонке дно.
Руки Джипо трусилися, а тіло судомило. Він відчайдушно намагався відшукати акумуляторні дроти. Якби не Френк, що стояв навколішки й зазирав під броньовик, Джипо сказав би, що вже перерізав проводку. Але Морґан не зводив із нього очей, тож коротун не наважився збрехати. Зрештою він знайшов один дріт, але дотягнутися до нього не міг.
— Не можу дістатися до нього, Френку, — видихнув Джипо. — Доведеться робити це згори.
— Там усе зачинено, — відказав Морґан. — Зачекай хвилинку.
Він підійшов до шафки з інструментами й витягнув звідти довгі металеві ножиці.
— Ось цим дістанеш, — сказав він, кинувши знаряддя під броньовик.
Джипо довелося відкласти ліхтарик заради маніпуляцій із ножицями.
Трішки пововтузившись, італійцеві вдалося зручно прилаштувати ножиці, але тоді він втратив з поля зору дріт.
— Мені потрібне світло, — видихнув він.
— Спустися і присвіти йому, — наказав Морґан Блекові, поступаючись тому місцем. Ед легко пірнув під панцерник. Він підняв ліхтарик і скривився, побачивши кров на підлозі й на перекошеному від страху обличчі Джипо.
Італієць нарешті перерізав дріт.
— Ось воно. Тепер дайте мені вилізти звідси.
Вислизаючи з-під броньовика, Блек почув таке, від чого волосся у нього стало дибки: крізь обшивку пробивався тихий стогін і легке шкрябання. Ед посунувся назад, наче злякався, що щось торкнеться до нього.
— Санта Марія! — задихався Джипо. — Випустіть мене звідси!
Коротуна охопила така паніка, що він взявся лупцювати Блека, щоб пролізти повз нього.
Ед заричав і копнув його під ребро — так сильно, що спільник мало не втратив дару мови.
— Годі вже!
Ед виліз з-під броньовика, підвівся й поправив одяг.
— Що там таке? — запитав Морґан, помітивши, як зблід Ед.
Джипо також вигулькнув, порвавши сорочку в процесі звільнення.
Він стояв із моторошним виразом обличчя. Кров, що крапала на нього, тепер стікала щоками та шиєю.
— Він живий! — видихнув Джипо. — Я чув його! Він рухається!
Морґан закляк.
— Але він не може скористатися радіозв'язком чи зіпсувати замок. Ці кнопки мають працювати від батареї! Ну ж бо, Джипо, відчини жалюзі. Ми мусимо дістати цього хлопця!
— Не я! — відказав Джипо, відсахнувшись назад. — У нього ж є пістолет, правда? Коли я відчиню ролети, він мене вб'є!
Френк, завагавшись, знову зиркнув у вікно. Вони саме сповільнювалися на перехресті допоміжної дороги й автостради. Коли Кітсон зупинив «б'юік», Морґан зміг розгледіти автостраду, переповнену швидкими машинами.
Якщо хлопець у броньовику почне бахкати, постріли можуть почути.
Морґан не знав, що робити.
— Краще зачекати, Френку, — сказав Блек. — На автостраді завжди багато копів. Якщо вони почують стрілянину...
— Ну так. Добре, почекаймо.
Джипо полегшено видихнув і сів навпочіпки. Витягнувши носову хустинку, він витер кров з обличчя та шиї.
Морґан підійшов до броньовика, приклав вухо до сталевої панелі, що захищала вікно, й прислухався. Він нічогісінько не чув. Постояв так кілька секунд, а тоді зиркнув на Блека.
— Нічого. Ти певен, що чув його?
— Так. І він рухався.
— Джипо, — розвернувся до нього Морґан. — Ану не сиди крячкою! Оглянь задню частину броньовика. Чим раніше ти почнеш над ним працювати, тим швидше ми заберемо грошву!
Італієць підскочив і проштовхався повз Морґана до панцерника.
«Б'юік» знову поїхав. Зиркаючи у вікно, Морґан побачив машини, що обганяли їх на завантаженій шестисмуговій автостраді. Він тішився, що Кітсон не перевищує тридцяти миль за годину. Фургон тепер легко ковзав рівною поверхнею дороги.
Джипо оглянув задню частину броньовика, і його серце впало в п'ятки. Він саме так і думав: робота майстерна. Двері прилягали так щільно, що шансу відірвати їх не було. Посеред дверей був циферблат, схожий на ті, що чіпляють на звичайні сейфи. Біля циферблата розташувалося крихітне віконце, захищене броньованим склом. Крізь скло Джипо міг розгледіти число. Він знав: якщо перевернути циферблат, число зміниться. Щоб відчинити двері, доведеться знайти точну комбінацію цифр, а для цього потрібен гострий слух та чутливі — і що головне — спокійні пальці.
— Який він? — запитав Морґан, обходячи задню частину броньовика й зупиняючись біля Джипо.
— Доволі складний, — відказав італієць. — Як я й казав, знадобиться час, аби підібрати правильну комбінацію.
— Є шанси просто вибити двері?
— Жодних. Поглянь, з якого матеріалу вони зроблені! Можливо, я міг би прорізатися всередину, якби мав час.
— Спробуй підібрати комбінацію, — сказав Морґан. — До приїзду в кемпінг у нас іще хвилин сорок. Починай негайно.
Джипо глянув на боса так, наче подумав, що той блекоти наївся.
— Просто зараз? Як мені це робити, з усім цим рухом і галасом? — гарячково запротестував він. — Мені ж прислухатися потрібно. А з таким інтенсивним трафіком я нічогісінько не почую.
Френк нетерпляче кивнув, але стримався.
Біль у боку ставав усе сильнішим, та чоловік опанував себе. Він знав: натиснути на Джипо надто рано було б фатальною помилкою. Тож думки Френка повернулися до водія у броньовику. «Усе надто ускладнилося», — подумав Морґан, вмощуючись на підлозі. Справа може виявитися навіть гіршою, ніж він очікував.
Він ударив по сталевому боці броньовика стиснутим кулаком.
— Тут же мільйон баксів, — сказав він. — Подумайте про це! Отут, за цією клятою стіною! Мільйон баксів! І ми дістанемо їх! Хай навіть це буде останнім, що ми зробимо!
Кітсон був таким зайнятим, намагаючись втримати «б'юік» на поворотах дороги, доки мчав до автостради, що не мав змоги звертати увагу на Джинні. Та щойно він вивів машину на шосе і під колесами опинилося рівне покриття, юнак трішки розслабився.
Джинні відхилилася назад, розглядаючи швидкі машини, що пролітали повз них. Ще досі дуже бліда, вона стиснула руки між колінами, щоб приховати тремтіння. Кітсон весь час думав про людину в броньовику. Його жахала думка, що доведеться відчинити панцерник і витягнути тіло. Чи вдалося водієві подати радіосигнал? Чи не їхали вони зараз просто у поліційну пастку?
— Якщо той хлопець увімкнув радіосигнал, — сказав він, не в змозі більше мовчати, — ми можемо вскочити в халепу.
Джинні втягнула голову в плечі.
— Ми нічого з цим не можемо вдіяти.
— Справді, — відповів Кітсон, але ці слова його не заспокоїли. — Я радий, що хоча б у фургоні не їду. Певно, там доволі кепсько.
— Слухай! — різко перебила Джинні.
У Кітсона схололо на душі, коли він почув далеке слабке виття поліційної сирени. Машини, що рухалися смугою швидкісного руху, автоматично перемістилися на повільніші смуги, звільняючи дорогу. Виття сирени наростало. А тоді Кітсон побачив, як до них наближається поліційна машина. За нею — четверо патрульних на мотоциклах і ще дві поліційні машини. Вони проривалися крізь трафік на швидкості понад вісімдесят миль за годину.
Джинні й Кітсон перезирнулися.
— Здається, ми саме вчасно забралися з тієї дороги, — хрипко зауважив Апекс.
Дівчина кивнула.
Вони рушили далі. Та за кілька миль помітили, що рівномірний рух машин сповільнився, а далеко попереду низка авто просто-таки повзла.
— Блокпост, — сказав Кітсон. Його почав проймати холодний піт. — Це може нас потопити.
— Тільки не втрачай голови, — попередила Джинні.