Вони мовчки працювали при світлі місяця. Робота була нервовою: на залитому місяцем озері бовваніли човни; здалеку долинали голоси, а якось спільникам навіть довелося пригнутися — поруч саме проходила пара закоханих.
Тільки після півночі вони розрівняли ґрунт та охайно вкрили могилу листям і сухими гілками. Чоловіки так виснажилися, що ледь доповзли до хижки.
Джинні сиділа в кріслі, поклавши на коліна свій пістолет 38-го калібру, й дивилася на Джипо, що заснув на дивані.
Блек зачинив двері, а тоді підійшов до другого крісла і вмостився у ньому.
Кітсон сів на жорсткий стілець. На його обличчі, блідому, наче шмат застиглого баранячого жиру, постійно смикався м'яз.
Якісь проблеми? — запитав у Джинні Блек.
Лице дівчини зблідло, а під очима темніли чорні кола. Вона видавалася тепер старшою і не такою привабливою, але голос лишався спокійним.
— Усе гаразд. Тільки він постійно торочить, що хоче повернутися додому.
— Щойно він відчинить броньовик, — відповів Блек, — то може йти на всі чотири сторони.
Почувши голоси, Джипо заворушився й розплющив очі. Він прокліпався й побачив, що усі троє не відривають від нього погляду. Італієць звісив з дивана ноги і сів. Його обличчя напружилося, а руки — затрусилися.
— Еде, я хочу піти, — слова немов виривалися з його рота. — Ти можеш забрати мою частку грошей. Я все обдумав. Я більше не хочу мати нічого спільного з цією справою. Заберіть мою частку й відпустіть мене. Якби не Френк, я б узагалі за це не брався. Він переконав мене. Ви троє можете продовжувати, як собі хочете. Але я повертаюся до своєї майстерні.
Блек пильно поглянув йому у вічі.
— Не думаю.
Джипо витер долоні об коліна. Його спітніле обличчя виблискувало у світлі тьмяної лампи.
— Еде, послухай. Будь практичним. Я віддаю тобі мою частку. Це ж купа грошей! Я просто хочу піти додому.
— Не думаю, що ти кудись підеш, — безбарвним голосом повторив Ед.
Джипо благально зиркнув на Кітсона.
— Слухай, малий, це погана робота. Ми ж не хотіли за неї братися. Френк нас умовив. Ходімо разом. А ці двоє нехай забирають усі гроші. Ми б із тобою могли працювати удвох. І нічогенько заробляти на життя. Ми добре ладнатимемо разом, чесно.
— Годі вже, — тихо відрізав Блек. — Ти лишаєшся і відчиняєш броньовик.
Італієць похитав головою.
— Ні, Еде, я маю піти. У мене немає сміливості для цієї справи. Я розкажу тобі, як відчинити панцерник. Ви з дівчиною зможете зробити це самі, коли буде все знати, але я не лишуся. Це ж додаткові п'ятсот тисяч доларів для тебе і для неї. Я віддам тобі свою частку. А малий віддасть свою. Ми підемо.
Блек поглянув на Алекса.
— Ти хочеш піти?
Жорстока смерть Морґана дуже вразила Алекса, але тепер юнак приходив до тями. Жахний похорон двох тіл у лісі загартував волю хлопця, а не підірвав її. Він знав, що сягнув точки неповернення. Тепер пан або пропав — він або отримає все, або помре. Хотів він цього чи ні, а відступати тепер було нікуди.
— Ні, — відповів Кітсон.
— Послухай, малий, ти сам не розумієш, що кажеш,— відчайдушно мовив Джипо. — Ти маєш поїхати. Маєш піти зі мною. Не думай, що ми вийдемо сухими з води. Краще облишити все зараз. Ходімо зі мною.
— Я не піду, — відказав Кітсон, не відриваючи погляду від Джинні.
Італієць здригнувся, переводячи подих.
— А я — піду. Не до добра це все. Троє людей загинуло. Ніщо не вартує таких грошей. Френк казав, що покладе до своєї кишені весь світ. А погляньте, що з ним трапилося. Тепер він у ямі, закопаний. Ви що, не розумієте? Невже ніхто з вас не розуміє? Не до добра це все. Я повертаюся додому, — він підвівся.
Блек простягнув руку вперед і взяв пістолет, що лежав у Джинні на колінах, спрямувавши дуло на італійця.
— Ти відчиниш той клятий броньовик, Джипо. А якщо не зробиш цього, я вб'ю тебе й поховаю в тому ж лісі.
Холодна нотка в голосі Еда переконала італійця, що спільник не блефує.
Джипо довго стояв там, витріщаючись на пістолет, а тоді повільно сів, розвівши руки в безпорадному відчаї.
— Добре, — італієць спав із лиця. — Ви примушуєте мене лишитися. Але попереджаю вас: нічого доброго з цього не вийде. Нічогісінько.
Блек відвів пістолет.
— Ти вже закінчив просторікувати?
— Більше мені немає чого сказати, — Джипо опустив голову. — Я вас попередив. Не забувайте. Нічого доброго з того не вийде.
Ед поглянув на Джинні та Кітсона.
— А тепер потрібно облаштуватися. Нас лишилося четверо. А це означає, що кожен отримає на п'ятдесят тисяч більше, ніж планувалося. Розділимо Френкову частку між собою. Дотримуватимемося плану й надалі. Кітсоне, ви з Джинні будете розігрувати медовий місяць. Ми із Джипо працюватимемо у фургоні. Щойно здобудемо гроші, кожен піде своєю дорогою. Всі згодні?
Двоє кивнули.
— Добре, — Блек підвівся, перетнув кімнату й, витягнувши ключ із замка, заховав його у кишеню. — На сьогодні вже все. Я йду спати, — він підійшов до Джипо й дав йому копняка. — Перелазь на крісло, товстуне. Гадаю, я заслужив на диван, — італієць стомлено переліз на крісло, доки Ед розташовувався на дивані. Знявши черевики, він звернувся до Кітсона: — У спальні є друге ліжко для тебе, новоженцю. Уперед.
Алекс був надто виснаженим, аби піднімати бучу. Він простягнувся на кріслі.
Джинні зайшла в спальню й зачинила двері. Почулося, як повернувся ключ у замку.
— Не пощастило, новоженцю, — вищирився Блек і вимкнув світло. — Здається, ти їй не до вподоби.
— Стули пельку, — прогарчав Кітсон.
II
Наступного ранку о сьомій Джинні зайшла до вітальні й підняла жалюзі, розбудивши чоловіків.
Лаючись, Блек різко сів, намацуючи долонею пістолет.
Кітсон підняв обважнілу зі сну голову й зиркнув на дівчину, коли та зайшла до кухні.
Джипо, застогнавши від болю в закляклих м'язах, потягнувся до зболілої щелепи.
Джинні гукнула:
— Час вам ховатися. На озері вже є люди.
Блек щось буркнув, підвівся й пішов у душ. За десять хвилин він повернувся, поголений і чистий.
— Іди помийся, — наказав він Джипо. — Ти тхнеш, як скунс.
Італієць похмуро зиркнув на нього й пішов до ванної. Доки він приймав душ, Джинні вже винесла у вітальню тацю зі сніданком. На таці була кава, яєчня, шинка й помаранчевий сік.
— Краще поїжте у фургоні, — сказала вона, вручивши тацю Блеку.
Злий вогник блиснув у його очах.
— Послухай, крихітко, тепер накази роздаю я, — сказав Ед, забравши тацю. — Тепер я керую бандою.
Весела зневага блиснула в її очах.
— Тут ніхто не керує, — відказала дівчина. — І Морґан не керував. Просто працюємо згідно з планом. Ми домовлялися, що ви з Джипо приходитимете в хижку тільки на ніч, а протягом дня — ховатиметеся. Якщо не хочеш дотримуватися плану, так і скажи.
— Добре, розумнице, — мовив Блек. — Ми поїмо у фургоні. Здається, ти просто чекаєш-не дочекаєшся, щоб лишитися наодинці зі своїм полюбовничком.
Джинні розвернулася й рушила на кухню.
— Відвали від неї, — підвівся Кітсон.
— Стули пельку! — гарикнув Ед. — Визирни й подивися, чи немає там нікого, а тоді відчинити фургон.
Юнак трохи повагався, а тоді вийшов на сонячне світло. Роззирнувшись праворуч і ліворуч, він переконався, що ніхто не стежить, а тоді гукнув Блека й відчинив задню стінку трейлера.
Блек і Джипо зайшли всередину.
— Легка тобі справа дісталася, селюче, — блискаючи очицями, мовив Блек. — Гуляй, дитино, поки твоя година.
Кітсон різко смикнув важіль, закриваючи Джипо й Еда у фургоні, а тоді повернувся до хижки.
Джинні саме смажила нову порцію шинки.
Алекс пішов у ванну, прийняв душ, поголився й одягнув спортивний светр і джинси. Коли він зайшов до вітальні, Джинні вже поставила тарілку з шинкою і яєчнею на стіл.