— Буде боляче, Джипо, — сказав він, схопивши італійця за зап'ястя. — Але це допоможе.
Хлопець устромив вістря ножа в гарячу, набряклу долоню Джипо й зробив надріз.
Італієць закричав. Він ударив Кітсона лівою рукою, намагаючись звільнитися.
Надріз, зроблений Алексом, почав кривавити. Не розтискаючи хватки, Кітсон спробував вичавити зміїну отруту. Юнака хвилювала блідість Джипо: той виглядав так, наче вже був однією ногою в могилі.
— Алексе, — шепотів Джипо. — Ти мій друг. Я не хотів того всього говорити. Відвези мене до лікарні.
— Відвезу. Заспокойся, — втішав його Кітсон. Тугіше зав'язавши хустинку навколо зап'ястя Джипо, він підвівся. — Я прижену «б'юік».
— Що ти зробиш? — знавіснів Блек.
— Візьму машину й відвезу Джипо до лікарні, — відповів хлопець. — Поглянь на нього! Йому дуже погано, — він розвернувся й поліз угору, до дороги.
— Кітсоне! — лють у голосі Блека змусила Алекса зупинитися й розвернутися.
— Чого тобі?
— Повертайся! — закричав Ед. — Ти зовсім клепку втратив? Поглянь туди! — він вказав на літак, що повільно кружляв над горами. — Витягнеш машину з укриття — і її помітять. Скільки часу знадобиться, щоб сюди приперлися винюхувати копи?
— Яка різниця? — гнівно відказав Кітсон. — Ми маємо відвезти його до лікарні, інакше він помре. Ти що, сам цього не розумієш?
— Ти не виведеш машини з укриття, — проскрипів Блек.
— До лікарні тридцять миль, — заперечив Алекс. — Ти хочеш, аби я на руках його ніс?
— Та мені начхати! — гарикнув Ед. — Ти не виведеш машини на дорогу за білого дня. Йому доведеться покластися на долю!
— Іди до дідька! — хлопець розвернувся і знову поліз схилом до дороги.
— Кітсоне!
Погроза в голосі Блека знову змусила юнака зупинитися й озирнутися.
Ед витягнув пістолет і спрямував на хлопця.
— Повертайся сюди! — крикнув Блек.
— Він помирає! — відказав Кітсон. — Невже ти не бачиш?
— Повертайся сюди! — люто прогарчав Ед. — Ти не візьмеш машини. Повертайся сюди, і швидко! Я не повторюватиму, селюче!
Відчуваючи, як гучно забилося його серце, Кітсон повільно спустився зі схилу. «Ось воно! — подумав він. — Тут я і подолаю цього покидька. Головне — стежити за його правицею. Зараз ми й поставимо всі крапки на „і“. Я не дам Джипо померти».
— Ми мусимо щось зробити для нього, — сказав юнак, наближаючись до Блека. — Не можна стояти й дивитися, як він помирає! Ми маємо доправити його в лікарню.
— Поглянь на нього, дурню! — вигукнув Ед. — До часу, коли ти піднімешся туди, виведеш машину, спустиш її назад, повантажиш Джипо й відвезеш його до лікарні, він уже помре.
— Ми мусимо щось зробити для нього, — повторив Кітсон, не дивлячись на Блека. Напруживши м'язи, він пройшов повз суперника й краєм ока побачив, що Ед опустив пістолет.
Алекс різко розвернувся й ударив Блека кулаком по зап'ястю.
Пістолет вискочив з Едової руки й упав у чагарники. Блек відскочив назад і став навпроти Кітсона. Настала пауза. Чоловіки перезирнулися, й Ед вишкірився.
— Добре, придурку, — тихо сказав він. — Ти сам напросився. Мені завжди хотілося показати тобі, де раки зимують. Тепер ти побачиш, що таке справжня бійка.
Стиснувши долоні в кулаки, Алекс чекав. Його очі примружилися.
Трішки повернувшись, Блек рушив уперед. Він притиснув підборіддя до шиї та опустив руки.
Кітсон ударив лівою, але Блек повів головою, тому удар хлопця просвистів у нього над вухом. Ед пірнув під правицею Алекса й сам зацідив йому правою рукою під ребра. Від цього удару Кітсон, важко дихаючи, відступився.
Блек продовжив наступати, але Кітсон ударив його по голові й правою рукою, і лівою, від чого Ед похитнувся.
Чоловіки розійшлися, але відразу ж почали зближуватися, ухиляючись від важких ударів і приймаючи легші. Вони то сходилися, то розходилися, обидва обачні й пильні.
Кітсону здалося, що Блек відкрився, тому він важко вдарив лівицею, проте Ед відхилився, й Алексова рука лише ковзнула його плечем. Вишкіривши зуби, Ед розмахнувся правицею й добряче вдарив Кітсона під серце.
Удар був сильний, тож Кітсон упав на коліна.
Не припиняючи осміхатися, Блек рушив уперед і вдарив юнака по шиї. Алекс упав долілиць. У голові в нього запаморочилося.
Блек відступив.
Кітсону вдалося стати навкарачки. Похитавши головою, він побачив, що Блек знову йде в атаку, а тому вдарив Еда по колінах, обхопивши його ноги.
Падаючи, Блек гупнув Кітсона по маківці.
Чоловіки борюкалися на землі. Досі напівнепритомний, Кітсон спробував схопити Блека за горло, але той ударив хлопця в голову, а тоді відкотився вбік і підвівся. Кітсон змусив і себе піднятися. Він трохи спізнився, підіймаючи для захисту руки, тому прийняв удар Блекової правиці по вилиці. Від такого удару в нього підкосилися ноги. Пірнаючи вперед, юнак схопив Блека за руку. Чоловіки довго боролися в такому положенні: Ед пробував вирватися з Алексової хватки, а Кітсон гарячково намагався втримати його, доки в нього не просвітліє у голові.
Зрештою Блек вирвався й замахнувся, намагаючись завдати Кітсону страшного удару лівою, але юнаку вдалося відхилитися. Алекс зацідив правицею Еду під ребра і побачив, як обличчя суперника викривилося від болю.
Підбадьорений, Кітсон пішов у наступ, б'ючи Блека по голові і правою, і лівою.
Ревучи й бурмочучи, Ед відступав. Боковий удар зліва зацідив йому просто в голову. Чоловік підняв руки вгору, а Кітсон тим часом гупнув його правицею у живіт. Важко дихаючи, Блек відсахнувся.
Вирішивши йти до кінця, юнак нерозважливо кинувся вперед. Він замахнувся для удару, але на мить пізніше, ніж потрібно, і Блек уже встиг викинути праву руку вперед.
Кітсон відчув біль у щелепі, а тоді щось біле й гаряче вибухнуло в його голові. Падаючи, він збагнув, що нарвався на особливий удар Блека, але вже не міг нічого вдіяти. Хлопець упав долілиць, дряпаючи обличчя об гостре каміння, і, застогнавши від болю, перевернувся, підставляючи порізане обличчя пекучому сонцю. Кілька секунд він так і лежав, оглушений, а тоді зробив зусилля й підняв голову.
Блек схилився над Джипо, пильно розглядаючи його згори.
Кітсон похитав головою, а тоді непевно підвівся. Заточуючись, він підійшов до Еда. Той із суворим і лютим виразом обличчя озирнувся через плече.
— Він мертвий, — холодно й байдуже повідомив Блек. — Цей гівнюк навіть наприкінці зробив нам таке паскудство.
Алекс став навколішки біля Джипо й обхопив долонями його вологу руку.
Італієць видавався розслабленим. Його рот був привідкритим, а маленькі очі непорушно дивилися в блакитне небо.
Незважаючи на біль, що пронизував усе його побите тіло, Кітсон подумав: «Якщо Джипо помер, то чи можна сподіватися відчинити панцерник? Куш на мільйон доларів — тільки міраж. Ага, весь світ у кишені! Цього разу Морґан точно витягнув погану карту».
— Облиш його, — сказав Ед. — Він мертвий. Ми ніяк не можемо йому допомогти.
Юнак промовчав. Він тримав Джипо за руку, не відриваючи погляду від мерця.
Знизавши плечима, Блек почав довгий підйом вгору, до місця сховку броньовика.
Розділ одинадцятий
І
Двоє чоловіків спустилися доріжкою до озера й підійшли до Фреда Бредфорда, який саме читав ранкову газету. Він щойно поснідав і, відправивши дружину й сина до озера, насолоджувався відпочинком. Тепер Фред дивився на чоловіків, що наближалися до нього, і намагався збагнути, хто вони такі.
Один із чоловіків був вбраний у форму майора армії, а інший — у дешевий звичайний костюм. Його макітру прикрашав м'який капелюх із круглим пласким наголовком і загнутими крисами. Майор був невисоким білявим чоловіком із типовими військовими вусами й засмаглим худим обличчям. Погляд його блакитних очей був суворим і прямим. Його супутник — високий, кремезний, з червоним, побитим вітрами обличчям і жорсткими рисами — видався Бредфорду офіцером поліції, вбраному у штатське.