— А можеш надати точні описи цих людей? — сказав Делані, повернувшись до хлопчика.
— Звісно, — відповів той і перерахував прикметні риси Кітсона, Джинні, Джипо та Блека.
Купер занотував описи у блокнот.
— Усе добре, синку, — сказав Делані. — Ти виконав чудову роботу. Я обов'язково рекомендуватиму тебе на нагороду, якщо панцерник знайдуть.
— Ви точно його знайдете, — сказав хлопчик, а тоді зняв капелюх і знову витрусив з нього траву. — З цією ідеєю щось не так. Голова все одно нагрівається надто швидко.
Куп ер усміхнувся:
— Спробуй покласти туди кригу. Так точно охолонеш.
Малий скривився.
— Це тупа ідея, — сказав він. — Крига ж розтане.
Делані поплескав хлопчика по плечу.
— Я підкажу тобі, як владнати проблему. Відріж верхню частину капелюха: так туди заходитиме повітря, а крім того, започаткуєш нову моду.
Хлопчик поміркував, а тоді кивнув.
— А це доволі розумно, — сказав він. — Я спробую. На цьому можна заробити трохи грошей.
Коли чоловіки поверталися до машини, Делані сказав:
— Попрямували в гори! Там ми ще точно не шукали. А вони дійсно можуть ховатися у тих місцях.
— Ні, не можуть, — заперечив Купер. — Якби я думав, що вони можуть дістатися туди, то перевірив би раніше. Але ніхто туди не проїде. Дорогу зруйновано. Тим шляхом броньовика не піднімеш.
— Їм могло пощастити, — мовив Делані. — Більше немає де дивитися. Я перевірю.
Купер сів у машину і завів двигун.
— Ти справді рекомендуватимеш малого на винагороду? — запитав він.
Делані вмостився біля Купера. Із замріяним виразом обличчя майор відповів:
— Що десятирічний пацан робитиме з п'ятьма тисячами баксів? Їх заграбастає батько, — він зиркнув на Купера, широко всміхнувшись. — Ми ж знаємо, хто отримає винагороду? Зазначено, що гроші дадуть тому, хто знайде панцерник. Підозрюю, його знайдемо саме ми, тож і винагорода — наша.
Купер зітхнув.
— А я вже почав хвилюватися, почувши твою розмову з хлопчиськом.
Делані кивнув.
— Я знаю, як поводитися з дітьми. З ними потрібно бути до біса щирими, інакше вони не довірятимуть тобі. А я завжди був дуже щирою людиною, — розсміявся він.
II
Трохи по дев'ятій Кітсон повернувся до табору. На плечі в нього лежала лопата Джипо. Просякнута потом сорочка прилипла до тіла.
Джин ні сиділа на скелі в тіні дерева. Її обличчя було блідим, а очі повнилися непролитими слізьми.
Блек витягнув броньовик із фургона. Притулившись до дверей, він приклав вухо до замка та повільно й обережно крутив циферблат правою рукою, постійно прислухаючись.
Алекс поклав лопату, а тоді підійшов до Джинні. Він сів біля її ніг і тремтливими руками запалив цигарку.
Дівчина поклала долоню йому на плече.
— Яка страшна смерть, — сказав юнак, вкриваючи її долоню своєю. — Я не міг нічим допомогти. Він помер, коли я бився з цим щуром, але у мене все одно не було жодного шансу доставити його до лікарні вчасно.
— Не говори про це, Алексе.
— І поховали ми його, як собаку. Він був хорошою людиною, Джинні. Я мав його послухатися. Джипо не хотів братися за цю справу. І намагався вмовити відступитися й мене. Я мусив прислухатися до нього.
— Так.
— Він казав, що з цієї справи не вийде нічого доброго. І мав слушність. Забираймося звідси, Джинні. Ти і я. Щойно стемніє, йдемо звідси.
— Так, — мовила Джинні. — Це я у всьому винна. Ніколи не пробачу собі, що розпочала це все. Коли ти пішов ховати його, я сиділа тут і думала. Тепер розумію, якою жахливою я була і наскільки помилялася. Навіть якщо ми зараз відчинимо панцерник, я не торкнуся до цих грошей. Якою ж дурною я була!
— Тобто ти хочеш сказати, що поїдеш зі мною? — перепитав Кітсон, не дивлячись на неї. — Ми можемо розпочати нове життя, Джинні. Ти вийдеш за мене заміж?
— Якщо ти цього хочеш, — відповіла вона. — Але насправді ти не віриш, що нам вдасться вийти сухими з води, правда ж? Рано чи пізно вони знайдуть нас.
Юнак загасив цигарку й викинув її.
— Нам може пощастити. Принаймні спробувати варто. Візьмемо «б'юік» і поїдемо до кордону з Мексикою. У них же немає наших описів... Щойно дістанемося до Мексики...
Раптом Блек закричав:
— Агов, Кітсоне! Іди сюди! Чим ти там взагалі займаєшся? Іди сюди й допоможи мені!
Кітсон і Джинні перезирнулися. Алекс підвівся й підійшов до броньовика.
— Умієш працювати з автогеном? — запитав Блек. Його обличчя було напруженим, а очі — дикими.
— Ні.
— Ну, тоді саме час почати вчитися. Треба ж якось пропалити дірку в цій бісовій коробці! Давай, допоможи мені з балонами.
— Ні, — спокійно відказав юнак.
Ед зиркнув на нього.
— Що ти маєш на увазі? Нам же треба відчинити цей панцерник, хіба ні?
— Мені — ні, — відказав Алекс. — З мене годі. Я взагалі не мав братися за цю справу. Відчиняй його сам. Усі гроші твої, якщо зможеш до них дістатися. А я йду.
Ед повільно і глибоко вдихнув.
— Послухай, гівнюку. Сам я не впораюся! Допоможи мені з балонами й припини базікати!
— Щойно стемніє, — повідомив Кітсон, — ми з Джинні поїдемо. Вирішуй сам, що тобі робити, але ми їдемо геть.
— Он воно що, — гарикнув Блек. — Ви двоє... Хто б подумав. Отже, тобі це вдалося, селючку. І ти відмовляєшся від мільйона доларів. Божевільний!
— Ми вчинимо саме так, — спокійно мовив юнак.
— Тоді вам доведеться довгенько йти, — з глумом зауважив Блек.
— Ми забираємо «б'юік».
— То от що ви надумали? «Б'юік» потрібен мені, але я ще не готовий їхати, — він ударив по боці броньовика. — Спершу я відкрию цей чортів сейф, хай навіть то буде останньою справою в моєму житті! Ні ти, боягузлива мавпо, ні твоя шльондра не зупините мене! Якщо хочете піти, то забирайтеся, але ви підете на своїх двох. Машини ви не заберете!
Краєм ока Блек побачив, що Джинні зненацька підвелася й почала рухатися до них. Він збагнув, що опинився в ситуації, коли двоє проти одного, до того ж у Джинні, мабуть, був пістолет.
Кітсон спокійно продовжив своє:
— Ми їдемо сьогодні ввечері, і їдемо машиною. Можеш дістатися з нами до автостради, але далі дбай про себе сам. Чини, як вважаєш за потрібне.
Блек завагався, а тоді поглянув на Джинні, яка тепер стояла нерухомо, сховавши праву руку. Якщо він зараз вчинить правильно, ця парочка вб'є його, подумав Ед.
Знизавши плечима, він сказав Кітсону:
— Ну гаразд, якщо ти так наполягаєш. Але до темряви ми попрацюємо над панцерником. А це ще дванадцять годин. І нам може пощастити. Ти ж не сидітимеш весь цей час без діла, правда? Давай, допоможи мені з балонами!
Здивований такою раптовою поступкою, Кітсон завагався.
— Гаразд. Але це нічого тобі не дасть. Ти не пропалиш в ньому дірки, навіть якщо працюватимеш двадцять років.
— Побачимо, — Блек зиркнув на Джинні. Вона досі стежила за ним, але вже розслабилася. — Ти забагато базікаєш, селюче. Іди сюди й допоможи мені.
Коли Кітсон проминав Блека, йдучи до фургона, Ед витягнув свій пістолет і тицьнув його Алексу під ребра.
— Кинь зброю! — закричав він до Джинні. — Інакше я продірявлю твого хлопця!
Джинні відкинула пістолет, якого тримала у руці. Зброя гепнулася в траву.
Блек позадкував, тримаючи на прицілі обох.
— Відійди від нього, — гарикнув він.
Джинні підійшла до Кітсона.
Блек обійшов їх, підняв пістолет Джинні й кинув його в озеро.
— А тепер ви, двоє, слухайте мене, — сказав Ед. — Ми відчинимо броньовик. Не тіште себе надією, що я не впораюся з вами обома. Ніхто й кроку не ступить звідси, доки ми не відкриємо панцерника і не витягнемо грошей. Якщо їх не хочете ви, то я ще й як хочу, і заберу все, — він махнув пістолетом на Кітсона. — Іди й витягни балони.
Знизавши плечима, Алекс підійшов до фургона. Блек рушив слідом за ним.
— Я не зможу зробити це самостійно, — сказав юнак. — Їх ставили ми з Джипо. І я знаю, скільки вони важать. Візьмись краще за інший кінець.