Блек вищирився й сховав пістолет у кобуру.
— Тільки давай без всіляких коників, селючку, — сказав він. — Я можу будь-якої миті порішити тебе.
Алекс простягнув руку й витягнув балон із кронштейна.
Блек поклав свій край на плече. Чоловіки повільно позадкували з фургона.
Коли Кітсон вийшов із трейлера, то раптом відпустив свій кінець балона. Несподіваний поштовх при падінні балона вивів Блека з рівноваги.
Зненацька юнак стрибнув уперед. Правим кулаком він зацідив Блекові у шию, від чого Ед розпластався.
Лаючись, Блек потягнувся до пістолета, але тринадцять стоунів[12] Кітсонових м'язів і кісток міцно його придавили. Кілька секунд чоловіки билися, наче звірі, а тоді Блек заїхав коліном Кітсонові в груди й відкинув його. Ед встиг витягнути зброю, проте юнак схопив його за зап'ястя, водночас вдаривши лівицею в обличчя.
Блек застогнав і випустив пістолет.
Кітсон підвівся й наставив на Блека пістолет ще до того, як Ед встиг оклигати від удару.
Блек сів. Кров стікала його обличчям з подряпини під оком. Губи викривилися в жорстокому вищирі.
— Я тебе покараю за це! — різко мовив він.
— Ти більше нікого не покараєш, цей час вже в минулому, — важко дихаючи, відповів Алекс.
Та нараз несподівано й без попередження пролунав гуркіт авіамотора й свист вітру: маленький військовий літак пролетів у них над головами. Струмінь повітря пригнув траву. Літак круто нахилився й перелетів через долину.
Блек підвівся, витріщаючись на літак.
— Вони побачили нас! — видихнув він. — Не могли не побачити! Скоро вони будуть тут!
Усі троє заклякли, спостерігаючи, як, зробивши ще одне коло, літак попрямував до них.
— В укриття! — заволав Блек і гарячково помчав до лісу.
Двоє інших також кинулися навтьоки, але літак уже наздогнав їх. Апарат із гуркотом і свистом вітру промчав над ними на висоті ста футів. Кітсон і Джинні побачили двох чоловіків, що з відкритої кабіни витріщалися просто на них. А тоді літак розвернувся й полетів геть.
Хлопець із дівчиною злякано перезирнулися.
Блек заволав:
— Біжіть в укриття, дурні! Не стійте там!
Не зважаючи на нього, Алекс мовив:
— Вони побачили нас і скоро будуть тут, Джинні.
— Так. Я ж казала, що нас наздоженуть.
Кітсон швидко підійшов до дороги, перетнув її, зігнувся й поглянув понад трав'янистим бордюром на довгий зиґзаґ дороги, що вела в долину.
Він побачив, як на відстані десяти миль швидко мчать три машини, лишаючи по собі хмари пилу на вигинах дороги.
Повертаючись до Джинні, юнак відчув, як страх стиснув його серце.
— Вони вже близько!
Лаючись, Блек вийшов із лісу.
— Ти бачив їх?
— Так. Судячи зі швидкості, вони будуть тут за десять хвилин.
— У нас іще є шанс, — тремтливим голосом мовив Ед. — Беріть «б'юік». Якщо ми опинимося по той бік вершини, то ще матимемо надію.
— За милю дорога зникає, — відказав Кітсон. — Можемо спробувати видертися вгору...
Блек підбіг до фургона й повернувся з автоматичною гвинтівкою.
— Вони не візьмуть мене живим, — блискаючи очицями, мовив він. — Камера смертників — не для мене.
Кітсон відчинив двері «б'юіка», й Джинні сіла біля нього.
Алекс відчував, як дівчина тремтить, і поплескав її по коліну.
— Розслабся, — сказав юнак. — У нас досі є шанс.
Коли Блек вмостився біля Джинні, юнак відпустив гальмо й вивів «б'юік» по траві на дорогу. Усі троє озирнулися на панцерник, що сховався під деревами.
— Ті покидьки казали, що це найбільш захищений броньовик у світі, — рикнув Блек. — І вони не блефували.
Стрибаючи й хитаючись, машина поїхала дорогою.
Блек визирнув з вікна, щоб востаннє глянути на броньовик. «Там понад мільйон доларів, — подумав він. — Усе моє майбутнє й ціле життя зійшлося на ньому».
Не відриваючи погляду від дороги, Кітсон зосереджено вів машину, ковзаючи на поворотах. Вони сягнули першого крутого повороту. Водій сповільнився, щоб здолати його, але не зміг. Йому довелося спинитися й позадкувати, вислуховуючи Блекові прокляття.
Коли вони знову почали підніматися, літак, наче турботлива вівчарка, закружляв угорі.
— Якби ж я тільки міг підстрелити того покидька! — проревів Блек, витріщаючись на літак, що описував над ними кола.
Удалині почулося пронизливе виття поліційної сирени.
Джинні затремтіла, стискаючи долоні в кулаки.
Кітсону складно було втримати машину на дорозі, вкритій ямами та камінцями, що насипалися з гори під час бурі.
Ліворуч височів гірський схил, прямовисний, наче гранітна стіна. Праворуч над долиною зяяла прірва.
— Далі ми не проїдемо, — сповільнюючись, оголосив Кітсон. — Десь тут і закінчується дорога.
За новим віражем Алекс різко спинив машину.
Каменепад заблокував дорогу. Способу об'їхати завали на «б'юіку» не було.
Тримаючи в руках гвинтівку, Блек виліз із машини. Не зважаючи на інших двох, він побіг уперед і поліз на завал.
Кітсон зупинився й глянув угору.
Високо над ними здіймалася засніжена вершина гори. На мить він завагався, а тоді, схопивши дівчину за руку, вказав угору.
— Ми підемо туди, Джинні, — сказав він. — Може, нам вдасться сховатися там. Якщо застрягнемо тут із Блеком, то нас точно спіймають.
Дівчина здригнулася, кинувши погляд на прямовисну стіну.
— Я не видеруся туди. Іди сам, Алексе.
Юнак підштовхнув дівчину вперед.
— Ми підемо разом, — сказав він і почав лізти на скелю.
Перші сто ярдів були доволі легкими, тож Джинні йшла за ним. Раз по раз Кітсон зупинявся, простягав руку й підтягував її до себе. Тепер виття сирен значно наблизилося. Лізти стало важче, і вони почали рухатися значно помаліше. Обоє почувалися дуже незахищеними на голих скелях, але на п'ятдесят футів вище бовванів скелястий масив, за яким вони могли б сховатися. Юнак підштовхував Джинні лізти швидше.
Якось у паніці дівчина послизнулась, але Кітсон схопив її й, не даючи зупинятися, потягнув вище, підштовхуючи уперед. Нарешті вони сягнули скелястого масиву й почули, як машини під'їхали до місця їхньої зупинки внизу.
Вони лежали пліч-о-пліч і, важко дихаючи, дивилися вниз.
Навісна скеля приховувала від них нижню частину дороги, але праворуч Кітсон помітив Блека, який гарячково мчав уперед, розсікаючи долонями повітря. Чоловік час від часу озирався назад.
Раптом Ед зник за поворотом.
Кітсон поглянув угору, плануючи наступні дії.
Високо вгорі, на віддалі від дороги, розташувався широкий виступ, огороджений чагарниками. Кітсон вирішив: якщо їм вдасться дістатися туди, то там можна буде переховуватися, доки поліції не набридне їх шукати.
Він торкнувся до руки Джинні.
— Готова піднятися ще?
Вона кивнула.
— Так, звісно.
Юнак усміхнувся до неї. Їхні обличчя були так близько, що дівчина торкнулася його губ своїми.
— Вибач, Алексе. Це я в усьому винна.
— У мене був вибір, — відказав юнак. — Просто справа не вигоріла.
Знизу почулися збуджені чоловічі голоси.
— Вони знайшли «б'юік», — прошепотів Кітсон. — Ну ж бо, ходімо.
І хлопець з дівчиною знову почали підніматися.
Для Джинні скелелазіння було нічним жахіттям, і вона б ніколи не дійшла так далеко без Кітсона, який перетягував її через важкі ділянки. Коли вони вже наблизилися до виступу, дівчина враз спинилася. Джинні стояла на чагарнику, схопившись руками за гострий край скелі. Вона притиснулася до гірського схилу й заплющила очі.
— Іди далі сам, Алексе, — видихнула вона. — Я більше не можу. Облиш мене. Мені просто це не до снаги.
Кітсон поглянув угору. До виступу лишалося тільки кілька футів.
А тоді він перевів погляд на Джинні, яка була просто під ним, і побачив величезну прірву, що спускалася в долину. У юнака запаморочилося в голові. Він заплющив очі, вчепившись у чагарник, і відчув, як піт виступає на його обличчі.
12
Стоун — британська одиниця виміру маси, що дорівнює 14 фунтам або 6,35 кг. У Великобританії та Ірландії використовується як одиниця маси тіла людини. 13 стоунів = 82,55 кг.