ЗМАРНОВАНИЙ ТАЛАНТ
Щось незвичайне є у його хисті,
Таких не часто стрінеш на путі.
Попав би у заслужені артисти,
Якби-то грав на сцені, не в житті.
ДОРОГОВКАЗ
Повчає всіх — найменших і найбільших,
Немов лиш він один — дороговказ...
Найбільше у житті той учить інших,
Хто сам чогось навчитись негаразд.
ЗАРЯДКА
— Чого я гладшаю?— зітхав Панько
в кутку,—
Роблю ж зарядку — м'язи розминаю:
Щоденно ложку — он яку важку! —
Разів п'ятсот до рота підіймаю.
ПІДРОСТЕ
— Михайло в чині підросте тепер,
Цінує дуже зав його в роботі.
— Багато знає він як інженер?
— Та ні. Багато знає анекдотів...
Володимир Губенко
ХАРАКТЕРИСТИКА
...А як збори цехові
Йшли уже до риски —
Головуючий підвівсь,
Взяв якусь записку.
— Тут ось маєм папірця
На Грача Пилипа...
Тож обсудим молодця
За одним вже рипом.
Хто бажаючий?.. Прошу!..
Ось трибуна близько...—
Вийшов слюсар:
— Грач, скажу...
Хлопець товариський.
Хтось, припустім, погука —
Він верткий, мов дзига:
І позичить трояка,
І, де треба, збіга...—
Токар слюсаря змінив:
— Як Пилип при ділі —
Я найвище б оцінив
Руки його вмілі!..
Він зварганить, як ніхто,
Лиш його попросять,
Скажем: тягу для авто...
Штуцер для насоса...
— Гідний, що там і казать!..
— Закругляй дебати!..
— Слід Грача преміювать!..
— На курорт послати!..
— Отже,— голова почав
Об графина стукать,—
Всі не проти, щоб Грача
Взяти на поруки?
МАТЕРИНСЬКА ПОРАДА
Запитала в неньки доня:
— Що мені робити?
Іти заміж за Афоню
Чи у вуз вступити?
— Ти не став питання руба,—
Каже строго мати.—
Йди туди, дитино люба,
Де захочуть взяти.
МОДА І МІЛЬ
Скаржилося Куртці
Пальтечко жіноче:
— Ох і дожились ми —
Брать ніхто не хоче.
Застаріла зовсім
Наша мода-врода,
Лежимо на складах —
Матерії шкода...—
Міль зашепотіла:
— От вже егоїсти!
Дбаєте про себе...
Ну, а нам що їсти?!
ПЕРЕБУДУВАВСЯ
Складав поет жіноцтву оди,
Та й наробив для себе шкоди.
Бо лиш почав їх друкувати,
Дружина витурила з хати.
Тепер він, щоб добитись миру,
Друкує на жінок сатиру.
Валентина Дуб
УРОКИ АНГЛІЙСЬКОЇ
Батько прийшов з роботи у гарному настрої. Син, навпаки, був похмурий і невеселий.
— Що з тобою, козаче, чом зажурився?— спитав бадьоро батько.
— Грошей нема!— зітхнув син.
— А навіщо тобі гроші?
— Як навіщо? Ну... бабусі подарунок купити на Восьме березня, а мені — велосипед.
Батько подумав, а потім виголосив:
— Слухай уважно! Є прогресивна ідея: ти будеш мені давати уроки англійської мови, а я тобі — платитиму за це.
Син закліпав.
— Тобто як?
— П'ятдесят копійок — кожний урок. Тричі на тиждень.
— Гаразд!— швидко погодився син.
«Англійська мова мені ні до чого,— подумав батько,— але син буде її знати краще — це точно».
Наступного дня хлопчина вмостився у батьковому кріслі, гордовито поглядаючи на тата з висоти своїх неповних десяти років.
— Почнемо урок!
«Начнем, пожа-алуй!»— жалібно проспівав батько і замовк. Тоненький голосок попередив:
— На уроках не пустують.
Почали з алфавіту.
— Там, де наше «а»,— їхнє «є». А там, де їхнє «є»,— там наше «і». Ти згинай язика, згинай!— Син заглядав батькові до рота, показував сам, як це треба робити.
— Ау-е-ей!— стогнав батько.
До кімнати заглянула бабуся і спитала:
— Живіт болить чи зуби? Можу грілку дати.
— Не заважай!— сказав онук.— Ми вчимо...
— Через годину батько мовчки підняв руку.
— Що?
— Вийти.
— Потерпи. Уже великий.
— Ні, покурити.
— Ось буде перерва, — сказав синок,— тоді й покуриш.
Батько зітхнув і до кінця уроку ворушив язиком уявну картоплину, яка мала бути дуже гарячою.