— Ні!— заперечує.— Ми там, внизу, копали... І техніка безпеки підвела...
Техніка безпеки!
Гриць ось не новачок. Двадцять років колодязями займається. А копав у тещі — ледь в Америку його не затягло... Якби у відрі не витягли... А вони в Антарктиді діри свердлять...
Атлантида потонула. Чого? Спитайте Федю з третьої квартири. Спочатку потопили, тепер шукають. Бо забули: у Чорному морі чи в Білому?
Землетруси землю так часто трусять. Чого? Спитайте Федю. Нафту і вугілля із землі повитягували. Дір наробили. Тепер там протяги.
У шурф старої шахти біля Макіївки корова впала. А через місяць де вона випливла? У Японському морі. Жива. Тільки роги пообламувало. І вим'я роздуло. Не було кому доїти. Потім, щоб усе шито-крито, в газетах написали, що знайшли морську корову. Туману в очі напустили...
Я б усіх тих вчених своїми руками... Туди... Де чорт добраніч каже... А то вони доколупаються! Викличуть чорта з пекла...
Євген Дудар
БІОСТРУМИ
Вирішив стати письменником. Тільки не вирішив, де краще писати?
Поставив стіл біля вікна. Сів. Дивлюся на ворону. Цікаво, гадаю, що вона думає? Які у неї проблеми?
За стіною щось гупнуло.
Закричала сусідка.
Мабуть, чоловік погладив. Або вона його.
Кажуть, є голови-передатчики і є голови-приймачі. За теорією біострумів.
Мабуть, моя голова — приймач. Якби вона була передатчиком, то оця дівчина, що йде по вулиці, повернула б голову носиком до мене...
Якщо моя голова — приймач, то треба іти писати у наукову бібліотеку. Своїх думок нема — чужі спіймаєш. Там академіки, доктори, кандидати наук. Їхні голови біоструми виділяють, моя голова схоплює. Середовище...
А піди, скажімо, між корови. На пасовисько. Ряба про траву соковиту думає, чорнобока — про пійло, а сіра, вибачте, про бугая.
А до лісу податися? Зустрінеш вовка. Будеш стояти, відгадувати, що він думає? Чи ведмедя побачиш. Ти на дерево — він на дерево. Ти у воду — він у воду. Ще, чого доброго, наберешся того звіриного. Хтось до тебе слово, ти — гаррр! Хтось наступив тобі на мозоля, а ти його зубами за «яблучко»...
Ні, таки в бібліотеку. Тільки в бібліотеку.
Пішов.
Сів біля молодого. Але вже лисуватого.
Замислився. Думає.
Або він не те думає, або я не те сприймаю.
Якийсь магазин, якісь черевики...
Дивлюся на його черевики. Стоптані, як постоли.
Почесав поглядом попід столами. Пересів до бородатого. У нових черевиках.
Мене наче вдарило струмом. Про що він думає?! А-а-а! Ось вона. Писана красуня. Ні-чо-го!
Перебазовуюся до неї.
Чи у неї голова також приймач? Чи мій приймач працює на іншій хвилі, ніж її передатчик? Хоча б щось поворухнулося.
Пусто. І тихо.
Окинув поглядом зал.
Сів біля старенького. Сивенького,
Ну й голова! Ну й енергія! Думки літають, як метеорити. І гаснуть на льоту. Має думки, але не має пам'яті.
Намагаюся думати сам.
Цікаво — про що думав він? Коли ще мав пам'ять? Може, про квартиру? Може, про черевики? Може, намагався розгадати, що думає про нього начальник? А тепер намагається рухати науку...
Ні. Тут у мене нічого не вийде. Треба повертатися додому. Сідати за робочий стіл.
Сів. Знову перед носом — ворона. Стара. Років сто прожила. Світу, мабуть, побачила... Дивиться. Також щось думає... Що?
Євген Дудар
ВПІЗНАЄ ЧИ НЕ ВПІЗНАЄ?
Стою під дверима. Читаю: «Слідчий прокуратури тов. Горобець». Аж в очах зарябіло. Невже той Горобець, що у студентські роки жив у мене на горищі? Худе, як налигач, і синє, як баклажан. Бороду носило, щоб не видно було, яке воно засмикане. І диви! Вицвірінькалося. Слідчий прокуратури.
Скільки тих Горобців через моє горище пролетіло. Університет свій можна було б організувати. І нікого не ображав. До всіх по-людяному ставився. Господарство своє навіть довірив. Студент із сільськогосподарського інституту за садом моїм доглядав. Студент із зооветеринарного — за нутріями дивився. Філолог і математик з педагогічного Ванька наукою напихали. Постійно жив у мене студент із медичного інституту. Всяке може статися. У моєї Клави поганий синдром. Ночами схоплюється і по хаті вештається. Сусід, правда, казав, що це у неї спадкове.
Жив у мене студент з інституту харчової промисловості. Майстер на всі руки. З цукру гнав. З буряка гнав. З картоплі гнав. З абрикосів гнав. Казав, що навіть з каменю можна гнати. Аби тільки дріжджі відповідні знайти.
Студент з інституту фізкультури жив у мене. Отой, що бігає, ніби на місці стоїть. Щоранку за місто тренуватися біг. Так я йому, щоб він порожняка не ганяв, корзину на спину почепив. Туди сміття із двору виносив. А назад кролям траву... Чемпіоном став. З плавання. Стилем «кроль».