А югославська стінка, змайстрована під старовину? Стоїть могутньо, неприступно, як фортечний мур. На дверцятах — масивні бронзові ручки «левина паща». З піні таємниче виглядають африканські маски — творіння народних умільців Беніну, Мозамбіку, Камеруну, Гвінеї-Бісау. «Поспілкуватися б з вами, дерев'яні друзяки, та мови вашої не знаю,— зітхнув Мишкін.— Та грець з вами, несіть свою службу, а я гляну у вікно. Як там?» Глянув униз, заспокоївся. Порядок! «Жигулі» з двома секретними замками, з квакушою-сиреною спокійно й недоторкано спочивали під липою...
Заспокоєний Мишкін знічев'я увімкнув дванадцятиріжкову люстру. Вона сліпуче заіскрилася усіма сотнями кришталиків...
«Нашкірився, наджинсувався, навельветився, моторизувався,— розмірковував Мишкін.— Відгрохав бар-камін.
Навіть гостродефіцитне мачете дістав! Ніби всього досяг. А їй, Насті, все замало. Збігла до Усть-Пузька. Ну чому, чому?» — Мишкін здійняв руки до сяючої люстри і з горя вимкнув її...
Кажуть, від яскравого електричного світла кришталь тьмяніє...
Віктор Баранов
МОВЧУН БОРЯ
У понеділок до нас у відділ призначили новенького.
— Боря,— відрекомендувався він і сів до столу.
Цей день пропав для нас марно, усіх цікавило одне: як Же поведе себе в новому колективі наш молодий колега. І ми, не змовляючись, не спускали з Борі очей.
Він трудився, навіть нашої пильності не помічав. Працювалось йому, мабуть, навдивовижу легко, аж охоче. Рівно о тринадцятій нуль-нуль він пішов обідати. Повернувся вчасно. На перекури не виходив. Щоб пересвідчитись, чи не піде він додому раніше, ми теж змушені були висидіти до самого кінця робочого дня.
Боря не пішов.
У вівторок повторилось те ж саме.
У середу ми чекали, що Боря зірветься. Не зірвався.
У четвер знову працював увесь день, як заведений... Назрівав конфлікт, це було ясно, і в повітрі пахло порохом.
У п'ятницю вирішили влаштувати Борі іспит. Не минуло й години від початку робочого часу, як до кімнати влетіла захекана Віра Павлівна й повідомила:
— У гастрономі на розі дають розчинну каву! Черги майже ніякої.
Ми всі кинулися до дверей. Боря провів нас байдужим поглядом.
Через півгодини ми повернулися. Заглиблений у роботу, Боря навіть не помітив нашого повернення.
Це вже було занадто.
— Шановний колего!— звернувся до Борі Василь Васильович.— Чи не підказали б ви мені слівце до кросворду? Свійська тяглова тварина. Чотири літери, починається на «і»...
— Вибачте, кросвордами не захоплююсь,— мило усміхнувся Боря.
Василь Васильович виокруглив очі й безпорадно розвів руками. Мовляв, коментарі зайві.
— Колего,— підійшов до Борі Семен Семенович,— чи не знаєте, як у такому становищі дати кооперативний мат у два ходи?
— У шахи граю рідко, та й то лише на дозвіллі,— зашарівся Боря.
Семен Семенович дістав із кишені таблетку. Ми стривожено перезирнулись.
— Як ви гадаєте,— спитав Борю Павло Павлович,— хто буде нашим наступним суперником у європейському турнірі — «Мальме» чи «Галатасарай»?
— А про який турнір ви кажете?— перепитав Боря. Оце вже нас доконало.
— Даруйте,— сказав я Борі,— у вас є якесь хобі?
— Ага,— кинув ствердно Боря.— У вільний від роботи час пишу гуморески.
— І кого ж ви в них оспівуєте?— мовив я з притиском на останньому слові.
— Таврую бюрократів, ледарів, прогульників і так далі. Цього ми вже стерпіти не могли.
У понеділок пішли до директора.
— Ми не бажаємо працювати разом із вискочкою (Семен Семенович згадав французьке слово «парвеню»), наклепником, паплюжником, кар'єристом, який зневажає інтереси колективу. І взагалі, людина з обмеженим світоглядом не робить честі нашому відділу!
У вівторок у наш відділ призначили новенького. Замість Борі.
— Аполлінарій Якович!— відрекомендувався він.— До речі, хто з вас дивився вчора тринадцяту серію телевізійного фільму «Лише одна мить»?
І дістав свіжий номер «Шпильок». Ми полегшено зітхнули: своя людина.
Михайло Білецький
ВОВК І ЗАЄЦЬ