А другого дня той самий офіціант запропонував нам на вибір дві їхні страви: качку по-гасконському або кролика по-лангедокському. І знову це було щось дивовижне. Отже, качка по-гасконському готується у мадері, а кролик по-лангедокському — у білому кислому вині. Потрясаюче смачно! Я привіз рецепти додому. Уявляєте, береш звичайну морожену качку (1 крб. 80 коп. за кг) і робиш з неї чудо.
Я не буду тут довго розводитись — про все це допитливий читач може довідатися з моїх нарисів «Віч-на-віч з Європою», що вийшли вже другим виданням.
Кореспондент. Іване Максимовичу, дозвольте, так би мовити, заглянути у вашу творчу лабораторію...
Синьоокий. ...себто на письменницьку кухню? Прошу, в мене секретів нема. Що вас цікавить?
Кореспондент. От, скажімо, деякі письменники сповідують реалістичне, просте письмо, а інші — метафоричне, ускладнене. Яке з них вам більше до смаку?
Синьоокий. Звісно, перше. Але це зовсім не означає, що н відкидаю метафору. В жодному разі. Тільки я хотів би, щоб метафора, коли вже ти з неї користаєш, стріляла. Аби як грім була, мов блискавка! От в одній куховарській книзі, котра вийшла в кінці минулого століття, я прочитав фразу, яка мене просто приголомшила. Послухайте: «Раки люблять, щоб їх варили живими». Метафора? Ще й яка! Ви тільки вдумайтесь: люблять, щоб варили їх живими! Якби у наших письменників, що дотримуються метафоричного письма, хоч зрідка траплялися подібні знахідки, їм би ціни не було.
Кореспондент. І ще таке запитання. Письменників одвіку хвилює проблема єдності форми й змісту. Як ви її розумієте, Іване Максимовичу?
Синьоокий. Ви торкнулися надзвичайно складного питання. Я теж усе своє творче життя б'юся над ним. Великі твори — це, як правило, повна гармонія змісту й форми. Поясню конкретніше. Приміром, візьмемо звичайну, всім відому сосиску. Раніше (а тепер дуже рідко) вона була в природній шкірці. Запашну, соковиту, та ще з гірчичкою, її можна було їсти з не меншим задоволенням, ніж червону ікру чи краби. Чому? Та тому, що в цьому їдві абсолютна злютованість форми і змісту. Нині ж сосиску випускають у целофановій плівці. Тьху! У цьому випадку ми всі є свідками того, як форма приблизно відсотків на п'ятдесят зіпсувала зміст. Треба пам'ятати слова геніального Толстого: «Форма? Недарма ж вона!»
Кореспондент: Іване Максимовичу, що б ви порадили молодим письменникам?
Синьоокий. Головне — стояти ближче до життя. А то що виходить? Подивіться: в одного молодика читаю: «Почали клювати йоржі, і під вечір рибалки мали добрячий улов». А це, м'яко кажучи, заперечує істину. Ще граф Сабанєєв писав: «Клев ерша свидетельствует о прекращении всяческих начинаний». А воно, молоде, пише: «добрячий улов»... Про що це свідчить? Про те, що молодик навіть у руках не тримав вудочки. А точніше: він узагалі не знає життя. Отак-от.
Кореспондент. Ну й насамкінець традиційне запитання: над чим ви тепер працюєте?
Синьоокий. Часті поїздки дали мені багатющий матеріал про роботу наших установ громадського харчування. Як ви, певно, знаєте, тут у нас ще не все гаразд. І тим прикріше, що готувати є з чого, а от факт: чи не хочуть, чи не вміють. За тиждень-другий я закінчую велику публіцистичну статтю про те, що болить, що давно й постійно мене хвилює. Я в ній одверто й недвозначно ставлю запитання: «З ким ви, майстри кулінарії?» Окрім того, з одним своїм давнім другом і колегою збираю матеріал для рагу по-уругвайському.
Оце, коротко, й усе.
Кореспондент: Дуже смачно... пробачте, дуже цікаво. Спасибі!
Олекса Ющенко
ДЛЯ ПОЕТИЧНИХ ВЕЖ НЕМАЄ МЕЖ
«Високе небо звіздаря»
М. СЛАБОПІШЩЬКИЙ
«Вежа звіздаря»
Н. БІЛОЦЕРКІВЕЦЬ
Назви рецензій на збірку Р. Лубківського «Звіздар»).