ДІТКАМ - ІСКРИНКИ З ВЕСЕЛОЇ СКРИНЬКИ
В ОДЕСІ, НА ПРИВОЗІ
З народних жартів
СТЕПАН ОЛІЙНИК
Віктор Кава
ЮРКІВ ПОДАРУНОК
Уранці сьомого березня Юрка було не впізнати. Неквапно з'їв сніданок, гречно подякував мамі, навіть помив тарілку, хоч за вікном лунав нетерпляче-закличний свист його товариша Олеся. Акуратно склав книжки в портфель, поволі ступив до порога, подумав, нагнувся, взяв щітку й заходився чистити свої бувалі в бувальцях черевики.
Мама зачудовано спостерігала ту незвичайну синову поведінку. «Ага, та це малий до мого свята готується!» — втямила нарешті й тепло всміхнулася.
А Юрко, почистивши черевики, без поспіху розігнувся, глянув на маму, закліпав очима й скоромовкою сказав:
— Будь ласка, дай мені п'ять карбованців...
Тепер закліпала очима мама.
— Нащо тобі гроші? Ще й такі чималі...
— Та... треба,— хутко одвів погляд Юрко, пильно задивився на кота Барсика, який ніжився в кутку.— Ну, подарунок хочу купити тобі до свята. Дуже гарний!
— Як?— сплеснула мама руками.— Ти ж сам одного разу хвалився — цілих три місяці збираєш гроші мені на подарунок. Де ж вони поділися, га?
Юркові очі прудко забігали по всій кімнаті й знову зачепилися за Барсика, котрий, нашорошивши вуха, дослухався до гучної розмови.
— Ну, збирав, правда... А недавно уроки робив, а Барсик гратися захотів і скочив до мене на стіл. Ну, він, ні, ми удвох ненароком скинули додолу скарбничку, і вона розбилася... Ну, гроші на підлозі я до копієчки зібрав, але ж класти їх нікуди... То я й кинув гроші до кишені... Ну, а ти ж знаєш, мамо, як тримати гроші в кишені. Сама ж казала: не встигнеш в день зарплати додому дійти, як половину грошей розтринькаєш. Бо ж універмаг і універсам на твоїй дорозі. А мені ще важче — ідеш до школи, морозивниці вже сидять, чи не ночують вони в своїх кіосках... Коли ж повертаєшся додому, кіно запрошує, магазин іграшок навстіж розчинений. Ну от і вийшли всі мої гроші...
Мама глибоко зітхнула, дістала гаманець.
— То який же ти мені, коли не секрет, подарунок купиш?— спитала.
— Найкращі духи!— гордо заявив Юрко.— За карбованець двадцять! На цілий квартал пахнутимеш!
— А де ж решту грошей дінеш?— спантеличилася мама.
— Не турбуйся, мамо!— аж підскочив Юрко.— Не пропадуть гроші! Я такого «Конструктора» бачив в магазині іграшок! І рівно три вісімдесят коштує...
Мама аж одхитнулася. На її очах виступили сльози.
Юрко простягнув руку за грошима. І стрівся з маминим поглядом.
Його рука хутко відсмикнулася, щоки спалахнули вогнем.
Він схопив портфеля й вискочив з кімнати.
Рано-вранці Восьмого березня на столику біля маминого ліжка стояв маленький букетик фіалок. Коло нього біліла записка.
«Мамо! Дуже-дуже вітаю тебе з святом Восьмого березня! Більше я не буду таким... Юрко».
Мама, легенько усміхаючись, понюхала квіти.
Вони пахли весняною свіжістю.
Віктор Кава
ПОГАНЮЧА ЗАДАЧА
Щойно батько і мати ступили на поріг, як Сашко підвівся й з розгорненим підручником підійшов до них.
— Ось — задача. Не виходить,— скупо повідомив він. Мама поставила сумку з хлібом та помідорами по один бік дверей, батько портфеля — по другий. І обоє, не роздягаючися, сіли за стіл, схилилися над підручником. Сашко вмостився навпроти. Весь його вигляд говорив: ну-ну, побачимо, як ви справитеся з тою поганючою задачею!.. Минуло хвилин з п'ятнадцять. Вже батько геть перекуйовдив свого чорного чуба, а мама наставила на щоках чорнильних плям — задача не виходила.
— І дають же вам прикурити по математиці! — поглянув батько на лина.
А Сашко низько похилив голову, і з його очей — кап, кап, кап...