Біжу до хати, ледве знаходжу люстерко. Заглядаю в нього і голосно сміюся. Таке скажуть оті хлопці!..
Василь Чухліб
ЇЖАЧОК
Тетянка вдавала, що спить. А насправді — тільки очі приплющила. І вона чула, як прийшов з роботи тато, довго хлюпався й смішно фиркав біля умивальника. А потім вечеряв і водночас розповідав мамі про жнива, про те, скільки пшениці зібрала його бригада.
— Наморився за день, спочивати час,— промовив тато.— Он Тетянка, либонь, уже другий сон додивляється.
— Постелю тобі,— сказала мама. І зашурхотіла накрохмаленими простирадлами.
— О, а це що?— почувся її здивований голос.— Дивись, Петре, ось на подушці...
— Щось таке чорне й волохате... Кіт — не кіт і нібито й не собака,— роздумував тато.
— Та це ж їжачок!— не витримала Тетянка.
— А я думав, що вона спить! Звідкіля ж цей їжачок тут узявся?— підійшов тато до Тетянчиного ліжка, взяв доньку на руки.
— То я намалювала...
— Ну й художниця! Я ж тобі альбом для малювання купив.
— У альбомі я багато звірів намалювала: і зайця, і лисицю, і вовка. Слон ледве на двох листочках помістився.
А їжачок, тату, захотів спати. Що я мала робити?— розповідала Тетянка.
Довелося мамі шукати для тата іншу подушку. А їжачок спав на своїй...
Василь Чухліб
КАЧЕНЯТА
Приніс тато десятеро каченят з інкубатора. Жовтеньких, пухнастих. Такі смішні вони! Знайдуть бадилинку, вчепляться в неї рожевими дзьобиками і силкуються відняти одне в одного. Чи в дерев'яному коритці хлюпаються. Бабуся каже, що й води їм не настачиш.
— Бабусю, пожену я каченят до річки,— каже Андрійко.— Там і води, і трави багато.
— А що ж, онучку, жени,— згодилася бабуся.— Нехай привчаються харч добувати.
Як забачили каченята річку, так і полопотіли до неї. Шусь, шусь з високого бережка... і зникли під водою. Тільки кола розійшлися.
Розгубився Андрійко. Сидить на березі, тре очі.
Аж тут хлопці купатися прийшли.
— Чого похнюпився?— запитують.
— Пригнав каченят пастися, а вони пострибали у воду і, мабуть, потопилися...
Хлопці як розсміються!
— Та вони ж попірнали, їжу під водою шукають! А ти злякався...
Тут і каченята випірнули. Весело дзьобиками клацають.
— Ну й водолази! — і собі розсміявся Андрійко.
Василь Чухліб
ВЕДМЕДИКОВІ ЖАРКО
Ведмедика Оленці подарувала мама на день народження. Так сподобався він Оленці, що не розлучається з ним ніколи.
Разом з Оленкою ведмедик і на санчатах з гірки спускається, і в гості до бабусі Ярини ходить, і по телевізору «На добраніч, діти!» дивиться. А як спати Оленка лягає, ведмедик поруч з нею на пуховій подушечці. Вона йому казки розказує, пісеньки співає, так і засинають.
Якось мама відчинила холодильник, а там — ведмедик.
— А ти чого це сюди забрався? — мама до нього. Ведмедик мовчить, тільки великими очицями-гудзиками поблискує.
— Це я його туди посадила,— зізналася Оленка.— Бо ж Тарасик каже, що білі ведмеді серед снігів живуть, мороз люблять. У хаті ведмедику жарко.
— Може, ми йому окремий холодильник купимо? — підморгнув Оленці тато.
— От добре було б!— зраділа Оленка.— Бо в цьому холодильнику ведмедикові тісно.
ІЗ ГУМОРИСТИЧНОЇ СПАДЩИНИ
*
Писав художник полотно...
А вийшло звичайнісіньке рядно.
*
Погляньте, на якій він опинився висоті!..
А виповз чоловік туди на животі.
*
Для дурисвітів найважливіше з мистецтв
Мистецтво перевтілення.
*
Слабенький тенор часом
Силкується заговорити басом...
*
Це та голова,
Що вогонь у солому хова...
СЕРГІЙ ВОСКРЕКАСЕНКО
Ганна Зралко
У ГОСТЯХ