Джесіка виринула з глибин задуми на поверхню, зауважила, що дивиться у ніч, застигла у білому, вільному, з підкладними плечиками, атласно-вишуканому в потрібних місцях. Поки щось не впаде досить близько, аби їх потривожити, тут цілком безпечно — їхні сріблясто-блакитні хащі після смерку тягнуться аж до хмар, торкаючись чи обмітаючи їх, буро-зелені маси в одностроях, надвечір’я, камінь, спрямовані в далину очі, конвої на фронт, до високого призначення, яке, на диво, має обмаль спільного з ними двома ось тут… хіба ти не знаєш, що йде війна, телепню? так, але — ось тут Джесіка в ношеній сестриній піжамі, Роджер спить голяка, а війна де?
Аж поки вона їх не торкнеться. Аж поки що-небудь не впаде. «Хрущ» дасть їм час добігти до сховища, а ракета вдарить раніше, ніж її почують. Можливо, біблійна, так, моторошна, як стара північна казка, але не Війна, не велична битва добра і зла, про яку щодня розповідає радіо. І жодної причини, ну, просто не продовжувати…
Роджер намагався розтлумачити їй статистику V-бомб, різницю між розподілом на карті Англії з висоти лету ангелів, і їхніми шансами, як це виглядає звідси, знизу. Джесіка майже зрозуміла, до неї дійшло Пуассонове рівняння, але пов’язати одне з одним їй не вдалося, вона не змогла зіставити свою вимучену спокійну буденність з голими цифрами і ні те, ні інше не випускати з уваги. Мозаїка розсипається.
— А чому твоє рівняння лише для ангелів, Роджере? Чом тут, унизу, ми ні на що не здатні? Хіба не буває рівняння для нас, аби ми змогли відшукати надійніше місце?
— Чому мене оточують, — сьогодні мовить його звичне «я», що розуміє все на світі, — статистичні неуки? Не існує жодного способу, коханнячко моє, — в усякому разі, доки середня щільність ударів постійна. Цього не розуміє навіть Пойнтсмен.
Ракети справді розподіляються по всій площі Лондона так, як це передбачає рівняння Пуассона. Мірою накопичення даних Роджер дедалі більше нагадує пророка. У коридорах його проводжають поглядами люди з Відділу Псі. Йому хочеться оголосити в кафетерії чи ще де-небудь: це не пророцтво… хіба я коли-небудь прикидався тим, ким не є? я просто підставляю цифри у добре відоме рівняння, можете глянути в підручник і самі це зробити…
Нині його невеликий стіл займає мерехтіння карти, вікно не у зимовий Сассекс, а в інший пейзаж, написані назви, звивисті вулиці, чорнильний привид Лондона, поділений на 576 квадратів, кожен — чверть квадратного кілометра. Ракетні удари позначені червоними кружальцями. Рівняння Пуассона скаже для довільно обраної кількості влучань, у скільки квадратів не прилетить нічого, скільки отримають по одному, два, три влучання і так далі.
На конфорці булькає колба Ерленмеєра. Мерехтить блакитне світло, метушиться у потоці бульбашок за склом. На столі та підлозі розкидані пошарпані допотопні підручники й математичні статті. З-під Роджерового старого «Віттекера і Вотсона[74]» визирає світлина Джесіки. Біля розчинених дверей сповільнює ходу сивий павловець — тонкий, наче голка, ранками він пружною ходою прямує до себе у лабораторію, де на нього чекають собаки з розпанаханими щоками, і зимово-срібні краплі, що збираються в акуратних вогких фістулах, наповнюють воскові чашечки чи градуйовані пробірки. Повітря далі — сизе від сигарет, скурених і загашених, а пізніше, на морозних чорних ранкових змінах перевикурених, — застійна і незатишна атмосфера. Але він мусить увійти, мусить випити звичну ранкову чашу.
Обидвоє знають, наскільки дивним видається їхній зв’язок. Якщо коли-небудь взагалі існував Анти-Пойнтсмен, то звуть його Роджер Мехіко. Не в сенсі, визнає доктор, психічних досліджень. Цей молодий статистик відданий цифрам і процедурам, а не спіритизму чи енергійному самонавіюванню, проте в царині від нуля до одиниці, від нічого до чогось, Пойнтсмен здатен володіти лише нулем та одиницею. Він, на відміну від Мехіко, не може вижити між цими двома. Як колись його вчитель І. П. Павлов, Пойнтсмен уявляє масу великих півкуль кори головного мозку мозаїкою дрібних пунктів «увімк. / вимк.». Одні з них повсякчас у жвавому збудженні, інші похмуро пригнічені. Контури, яскраві й темні, безперестанку змінюються. Але кожному пунктові дозволено лише два стани: сон або не-сон. Одиниця або нуль. «Сумація», «перехід», «іррадіація», «концентрація», «взаємна індукція» — уся павловська механіка мозку — допускає присутність цих бістабільних пунктів. А Роджерові належить царство між нулем і одиницею — та середина, яку Пойнтсмен вилучив зі своїх переконань: імовірності. Шанс 0,37 означає, що до часу, коли він закінчить підрахунок, цей квадрат карти зазнає лишень одного удару, шанс 0,17 означає, що квадрат карти зазнає двох…
74
Курс сучасного аналізу, Е. Т. Віттекер і Г. Н. Вотсон, 1902 рік. Перевидання виходять і понині.