— Не клей дурня, Роджере, я серйозно. Я не пам’ятаю. — Дивиться, як на щоках увиразнюються ямочки, а він розмірковує, якось дивно до неї усміхаючись. Так буде, коли мені виповниться тридцять… спалах — кілька дітей, сад, вікно, голоси Мамуню, що… огірки і коричнева цибуля на дошці для нарізання, суцвіття дикої моркви скропили блискучо-жовтою барвою простір темної, надзвичайно зеленої галявинки, а його голос…
— Пам’ятаю лишень, що було якось по-дурному. Якась страшенна дурня. Нічого не відбувалося. О, тоді Едуард VIII зрікся престолу. Він закохався у…
— Я знаю, вмію читати журнали. Але як це сталося?
— Просто… просто до біса по-дурному, та й по всьому. Хвилювалися через те, що не… Джес, ти й справді не пам’ятаєш?
Ігри, фартушок, подружки, чорне безпритульне кошеня з білими лапками, відпустка біля моря всією родиною, смажиться риба, катання на віслючках, персикова тафта, хлопчик Робін…
— Те, що насправді минуло, чого я більше ніколи не віднайду, ні, того не пам’ятаю.
— Ага. То як мої спогади…
— Ну? — Обоє всміхаються.
— Ковтав аспірин. Майже увесь час пиячив або ходив п’яний. Переймався тим, щоб костюм сидів як годиться. Зневажав вищі кола, але поводився, як вони…
— І поки біг додому, страшенно верещав «рох-рох-рох[78]»… — Джесіка не витримує і починає хихотіти, коли Роджер тягнеться до її боку у светрі, до того місця, де, він знає, вона не витримує лоскоту. Джесіка зіщулюється, відповзає подалі, а він прокочується повз неї, відскакує від спинки дивана, але швиденько підводиться, і тепер їй лоскотно вже усюди, хоч за литку хапай, хоч за лікоть…
Аж зненацька гримнуло. Ракета! Струс вибуху за селом неподалік: тканина повітря, час, геть усе змінилося… віконна рама шарпнулася всередину, відскочила з дерев’яним рипінням і знову брязнула, будинок і далі дрижить.
Гупають серця. Туго напнуті ударною хвилею, дзвенять від болю барабанні перетинки. Понад дахом у далечінь летить невидимий потяг…
Вони сидять тихо, як намальовані песики, мовчки, дивовижно нездатні торкнутися одне одного. Смерть увійшла через комору: стоїть, споглядає, залізна й терпляча, з таким виглядом, наче промовляє: спробуй-но, полоскочи мене.
(1)
Тимчасово відряджений
До Відділення Абреакції
Шпиталю Святої Вероніки,
Боунчепел-Ґейт, Е1
Лондон, Англія,
Зима 1944.
Кеноші-хлопчаку до запитання,
Кеноша, Вісконсин, США.
Вельмишановний сер,
Хіба мені колись, хоч коли-небудь у житті від тебе чогось хотілось?
Щиро Ваш,
Л-т Тайрон Слотроп.
До запитання,
Кеноша, Вісконсин, США.
кілька днів по тому
Тайронові Слотропу, ескв.
Тимчасово відрядженому
Відділення Абреакції
Шпиталь Святої Вероніки
Боунчепел-Ґейт, Е1
Лондон, Англія
Вельмишановний містере Слотроп,
Тобі — ніколи і ніяк.
Кеноша-хлопчак
(2) Нахабний чувак: Ой, та я все оте «ретро» можу злабати — і «чарльстон», та-а «велике яблуко» теж!
Досвідчений чечіточник: Закладаюся, що не утнути тобі ніколи і ніяк «Кеношу», хлопчак!
(2.1) Н.Ч.: А хай тобі біс, та я все можу — і «касл-вок», і «лінді» також!
Д.Ч.: Закладаюся, що не утнути тобі ніколи і ніяк «Кеноша-хлопчак»!
(3) Дрібний службовець: Ну от, він мене уникав, і я вирішив, що це через Справу Слотропа. Якщо він у чомусь зробив мене винним…
Начальник (бундючно): Тобі! Ніколи і ніяк Кеноша-хлопчак не подумав би, що ти…
(3.1) Начальник (скептично): Тобі? Ніколи! І ні, як Кеноша-хлопчак подумав би, що ти?..
(4) І під кінець потужного дня, коли він дарував нам вогняними літерами на небі всі слова, що знадобляться нам, слова, якими ми нині насолоджуємося й заповнюємо словники, лагідний голос малого Тайрона Слотропа, з того часу оспіваний у сагах і піснях, несміливо проник і досяг слуху Хлопчака:
— Тобі ніколи «ніяк», Кеноша-хлопчак!
Оці варіації на тему «Тобі ніколи і ніяк, Кеноша-хлопчак» панують у свідомості Слотропа, а лікар схиляється до нього з білої надхмарної височини, щоб розбудити й почати сеанс. Голка безболісно заповзає у вену трохи збоку від ямки точно на згині ліктя: 10 %-ний амітал натрію, один кубик, як і належиться.