ДОТЕПНА ВІДПОВІДЬ
Ісідзо виходить із хатинки, бачить, як Такесі купається у бочці під пальмовим листям і гугняво співає «Ду-ду-ду, ду-ду», мотивчик для кото, — Ісідзо кричить мчить назад вискакує з японським кулеметом «гочкісс», модель 92, і заходиться його встановлювати, бурчить і витріщається а-ля джіу-джицу. Вже майже вставив стрічку з набоями, готовий зрешетити Такесі у бочці, аж тут
ТАКЕСІ: Ану стривай, стривай! До чого все це?
ІСІДЗО: Ого, це ти! А я було подумав, що то генерал МакАртур у своїй… шлюпці!
Цікава зброя цей «гочкісс». Постачається у багато країн і вписується в етнічність, хоч би куди потрапив. Американські «гочкісси» — це зброя, що косила беззбройних індіанців біля Вундед-Ні. З другого боку, жваві 8-міліметрові французькі «гочкісси», коли стріляють, починають го-го-го-гокати, так собі у ніс, дуже галантно, наче кінозірки. Якщо говорити про нашого кузена Джона Булля, то чимало важких британських «гочкіссів» після Першої світової були або перепродані у приватному порядку, або ж пішли на переплавку. Ось ці розплавлені кулемети почали час від часу з’являтися у найдивніших місцях. Один з них бачив Пірат Прентіс 1936-го під час подорожі зі Скорпією Моссмун у Челсі, в домі Джеймса Джелло, тодішнього короля богемських блазнів — маленького короля з гілки, схильної до вроджених хвороб, спадкової недоумкуватості, специфічних сексуальних розладів, що постають перед громадськістю у найприкріші моменти (одного омитого дощем, бритвово-чистого ранку голий пеніс звисав зі сміттєвого бака в одному з промислових закутків, який от-от мав заповнити натовп розлючених робітників у здоровецьких кепках з ґудзиками, з трифутовими гайковими ключами, ломиками Келлі, ланцюгами, аж тут голозадий спадкоємець престолу Порфиріо з велетенським німбом алюмінієвих завитків стружки на голові, рот підведений чорним мастилом, ніжні сідниці побрижились через холодні помиї зі сталевими і дуже жалючими скалками, його очі палкі й чорні, як губи, тільки ж лишенько, а це що таке, як незручно, вони завертають за ріг, він уже відчуває запах юрби, хоча юрба, зі свого боку, не впевнена щодо Порфиріо — тож марш у деякому сум’ятті пригальмовує, коли недореволюціонери починають сперечатися: примара — якась дурня для відвернення уваги, вигадана Менеджментом, а чи справжній Декадентський Аристократ, за якого можна отримати викуп, і якщо так, то скільки… а тим часом на дахи з цегляних і рифлених залізних дверей уже виходять брунатні урядові війська, оснащені британськими «гочкіссами» — яких не розплавили, а продали оптом торговцям кулеметами і кільком дрібним урядам по всьому світу). Можливо, як пам’ять про принца-наступника Порфиріо і про день тої бійні Джеймс Джелло і зберігав розплавлений «гочкісс» у своїх апартаментах, а може, це був просто ще один вибрик шановного Джеймса, ви ж бо знаєте, який він…
ВІДВЕРТО, ПО-ЧОЛОВІЧОМУ
— Синку, я собі тут думаю про цей ваш, е-е, «штопор», який ви собі, дітки, робите. Це ви ширяєтесь у голову електрикою, хе-хе?
— Хвилями, татуню. Не чистою електрикою. То для лохів!
— Так, е-е, хвилями. «Вмикаєте хвилі», правильно? хе-хе. Е-е, скажи синку, як це? Ти, може, знаєш, я змалку любив собі кайфонути, та-а…
— Ой, татку, хай тобі добре буде. На кайф од ширки воно геть не схоже!
— Бувало, що ми весело проводили «канікули», так тоді це називалося, і заводили вони нас, правду кажучи, у доволі «химерні» місця…
— Але ви завжди поверталися, так?
— Що?
— Ну, вважалося, що, коли повернетеся, то все буде так, як було, ну, таким самим, точнісінько таким самим, правильно?
— Ну, ха-ха, думаю, тому це й називалося канікулами, синку! Бо завжди повертаєшся до старої Реаландїї, хіба нє?
— Ну, це ви завжди поверталися.
— Послухай, Тайроне, ти просто не знаєш, наскільки те гімно небезпечне. Ти підключаєшся, йдеш собі кудись далеко і більше не повертаєшся? Так?
— Ха! Було б непогано! А як ти думаєш, про що мріє кожен електроман? Ех ти, стара ковінько! Та-а ще ж хто каже, що це мрія, та? М-може, вона таки існує. Може, таки є Машина, і вона нас таки забере, забере повністю, засмокче через електроди в черепі у Машину, і там ми будемо жити вічно — з іншими душами, які туди позалазили. Та-а ще ж вона сама вирішує, кого і коли засмоктувати. Тобі наркота не подарує безсмертя. Ти щоразу повертався у смертний шмат смердючого м’яса! Але Ми можемо жити вічно у свіжому, чесному, очищеному Електросвіті…