— По суті, в деяких місцях мусиш переходити від спікато до détaché[646], — турчить Бодін до Корпоративної Дружини чи когось подібного дорогою через усю кімнату до столу з безплатними наїдками, на якому купами накладено закуски з омарів і канапки з каплуном, — смичком ніжніше, вище, розумієте, м’якше — а тоді добра тисяча вибухів від ррр[647] до fff[648], а навпаки — лиш один, отой самий, Єдиний… — Аякже, однією з причин заборони твору, крім усього іншого, стало згубне використання падіння від fff до ррр. Доторк мандрівної звукової тіні, Бреншлюс Сонця. Вони не хочуть, щоб таке слухали зачасто, принаймні, у розумінні Гайдна (дивний недогляд у поведінці високоповажного композитора): віолончель, скрипка, альт і дискантні казу, зібрані докупи, веселяться в одній мелодії, що скидається на пісню «Подивись, як я танцюю польку» з кінофільму «Доктор Джекіл і містер Гайд», аж раптом посеред такту казу змовкають цілковито, а Зовнішні Голоси кидаються витягувати немелодію, котра, як вважає традиція, репрезентує дух Сільських Дурнів XVIII сторіччя, що грають на нижній губі. Одне до одного. І це триває 20, 40 тактів, оце недоумкувате піцикато, уже гості Круппа починають рипіти оксамитовими кріслами на зігнутих ніжках, бібугбугбібугбуг — щось не дуже скидається на Гайдна, Мутті! Представники ІХТ і «General Electric» схиляють голови, намагаючись при свічках прочитати невеличкі програмки, дбайливо, від руки написані супутницею життя Утґардалокі, фрау Утґардалокі, тож ніхто достоту не знає, як її звати (а Штефан з цього тільки користає, бо всі тримаються з нею якось трохи насторожі). Вона — білява подоба твоєї померлої матері, якби ти її побачив вбрану у карбоване золото, побачив, як щоки заокруглюються надто високо і негарно, брови надто темні, білки надто білі, а в тому, що Вони так спотворили її обличчя, відчувається якась цілковита байдужість, яка зрештою стає справжнім злом, ти б її впізнав: це і є Наллін Слотроп перед першим мартіні, її дух тут, на Круппфесті. Як і її син Тайрон, але тільки тому, що наразі — самий початок Діви — він перетворився на обскубаного альбатроса. Обскубаного, хай йому трясця, — і пошарпаного. Розпорошеного по всій Зоні. Не знати, чи його колись знову іще «знайдуть» у загальноприйнятому сенсі, тобто «достеменно впізнаним і затриманим». Саме пір’я… надлишкові або відновлювані органи, «які спокусливо хочеться уподібнити «Hydra-Phänomen[649]», якби не цілковита відсутність ворожості….» — Наташа Раум, «Ділянки невизначеності в анатомії альбатросів», «Протоколи Міжнародного Товариства Сповідників Наукового Захоплення Нозологією Альбатроса», зима 1936-го, гарний журнальчик був, тої зими з цієї нагоди вони навіть надіслали кореспондента до Іспанії, є випуски, повністю присвячені аналізу світової економіки, і всі чітко співвідносяться з питаннями Нозології Альбатроса — чи належить так званий «Нічний Хробак» до Псевдо-Ґольдштрассової Групи, а чи варто його розглядати — адже ознаки майже тотожні — як віроломніший різновид Гебдомеріазіса Моппа?
Утім, якби у Спротиві ліпше розуміли, що криється за цими поняттями, можливо, їм було б простіше роззброїти, розчлéнити і розчленувáти Людину, але вони не розуміють. Точніше кажучи, все вони розуміють, проте не приймають — сумно, але факт. Усі вони шизоїди, настільки ж нерішучі перед великими грошима, як і будь-хто з нас, і це — незаперечна істина. У голові кожного з нас є представництво Людини, її корпоративний символ — білий альбатрос, кожен місцевий представник має прикриття, відоме під іменем Его, а їхня місія у цьому світі — Лихо Лайняне. Ми чудово знаємо, що відбувається, і нічого з того не робимо. Доки їх видно, доки час від часу ми можемо бодай глянути на мішки з грошима, доки дозволяють бодай крадькома позирнути, хоча б десь-колись. Нам це потрібно. Хто-хто, а вони знають — наскільки часто, за яких обставин… Ми мусимо бачити у популярних журнальчиках розповіді про перебіг Нічного Побоїща Роджа і Бобра За Джесіку, Поки Вона Плакала У Круппових Обіймах, та ще й слину пускатимемо над розмитими фотографіями…
Роджеру, видно, якусь хвилю ввижалися задушливі вечори Термідора: поразка Спротиву, ефектні ексзаколотники, частково підозрювані, але поки що з офіційним імунітетом та оманливою любов’ю, гідні погляду з об’єктива, хай би куди пішли… приречені недорікуваті улюбленці натовпу.