Зближуючись, заглиблюючись знову і знову, Ґоттфрід намагається бути відкритим і розпускати сфінктер своєї душі…
— Іноді мрію відкрити край Світу. Хочеться довести, що таки є край. Мій гірський терлич завжди знав, але обійшлося це надто дорого.
— Америка була краєм Світу. Посланням для Європи завбільшки з материк, неминучим. Європа знайшла місце для свого Царства Смерті, особливої Смерті, винайденої Заходом. У дикунів були пустелі, Калагарі там, озера настільки туманні, що не розгледиш протилежного берега. Але Європа пішла глибше — в одержимість, залежність, геть від дикунської цнотливості. Америка була даром невидимих сил, шляхом повернення, але Європа відкинула її. То не був Первородний Гріх Європи — тепер це називають Сучасним Аналізом, — але так сталося, що Наступний Гріх спокутувати значно складніше.
— Європа прийшла до Африки, Азії, Америндії, Океанії — прийшла і запровадила свої порядки Аналізу та Смерті. Що не могла використати, те вбивала або переінакшувала. З часом колонії смерті настільки зміцніли, що відпали, але імперський порив, прагнення примножувати смерть, його структура не минаються. Тепер ми на останній стадії. Американська Смерть прийшла окупувати Європу, імперськості вона навчилася від колишньої метрополії. Але тепер нам залишилася сама структура, ніякого тобі веселкового пір’ячка, золотої оздоби, епічних маршів солоними морями. Дикуни інших континентів хоча й розбещені, але продовжують чинити опір в ім’я життя і, попри все, пішли далі… оскільки Смерть і Європа розлучені, як і раніше, їхня любов досі незвершена, тут править тільки Смерть. Так і не стала єдиною з…
— Чи закінчився вже цикл, чи починається новий? Чи стане нашим новим Краєм, нашим новим Царством Смерті, Місяць? Мені ввижається велика скляна куля, порожня, дуже високо і дуже далеко… колоністи навчилися обходитися без повітря, всередині і зовні вакуум… безперечно, ті чоловіки ніколи не повернуться… там самі чоловіки. Вороття додому можливе, але доволі складне, настільки залежне від мови, що повернення на Землю тимчасове і завжди не цілком «реальне»… переходи звідти небезпечні, ризик упасти надто видимий і глибокий… Тяжіння править на всьому шляху до холодної кулі, небезпека впасти є завжди. У колонії жменька чоловіків, вкритих інеєм, майже безтілесних, не живіших за спогади, торкнутися нема до чого… лише далекі їхні óбрази, чорно-білі кінокадри, зернисті, вламуються роками паморозі у білі широти, в порожню колонію, яку випадково відвідують нечасті гості на кшталт мене…
— Шкода, що я не можу згадати всього. Колись ті люди пережили трагічний день — підйом, вогонь, невдачу, кров. Події того дня, дуже давнього, прирекли їх на довічне вигнання… ні, вони були несправжніми космонавтами. Вони прагнули пірнати між світами, падати, кружляти, простягатися і розгойдуватися в перельотах, закручених посеред осяйних зимових ночей космосу, — їхні мрії про зближення, про космічні трюки на трапеції, що виконуються на самоті, у стерильній благодаті, коли точно знаєш, що ніхто ніколи не дивитиметься, а кохані втрачені назавжди…
— Стикування, на які вони сподівалися, завжди розходилися на трильйони темних миль, на роки скутої холодом тиші. Але я хотів привезти тобі історію — пам’ятаю, ти пошепки заколисував мене розповідями про те, як ми житимемо на Місяці… нині тобі не до того? Постаршав. А чи відчуває твоє тіло, як сильно я заразив тебе своїм умиранням? Був змушений, думаю, коли настає певний час, всі змушені так робити. Батьки — носії вірусу Смерті, а сини інфіковані… і щоб інфекція була певнішою, Смерть у своїй винахідливості влаштувала так, що тато й син дуже гарні одне для одного, так само, як за велінням Життя гарні одне для одного чоловік і жінка… ох, Ґоттфріде, звичайно, ти для мене також гарний, але я вмираю… і хочу пройти крізь умирання якомога чесніше, а твоє безсмертя крає моє серце — хіба ти не розумієш, чому мені може хотітися знищити, ох, придуркувату чистоту твоїх очей… коли бачу тебе на вранішньому і вечірньому шикуванні, ти настільки відкритий, настільки готовий увібрати мою хворобу, сприйняти її, прихистити у своїй крихітній бездумній любові…