Выбрать главу

— Це триває з нашого Кінофестивалю Бенґта Екерута[667] / Марії Казарес[668], — скаржиться Жлубб, якому за п’ятдесят, у нього два підборіддя і вічна п’ятигодинна неголеність (наразі найгірша з усіх Годинних Неголеностей), а також звичка підкидати руки у перевернутому «знаку пацифістів», що відповідає також літері «U» в семафорній абетці, при цьому виставляючи напоказ незліченні ярди білих відкладних манжетів.

«Глянь, Річарде, — кпить мимохожий, — де у мене твої манжети», — і заголюється якнайпаскудніше, маніпулюючи крайньою плоттю у спосіб, якому не місце на цих сторінках.

Менеджер Жлубб пересмикується.

«Один із заводіяк, точно вам кажу, — звіряється він. — Від нього стільки клопоту. Від нього і від Стіва Едельмана. — Він вимовляє «Едельбіда». — Я де боюся дазивати ідеда».

Справа, про яку йдеться, наразі перебуває на стадії розгляду. Торік голлівудському бізнесмену Стіву Едельману висунули звинувачення у 11569 (Спроба Неподобства з Підривним Інструментом), нині він перебуває в Атаскадеро під безстроковим наглядом. Стверджується, що Едельман у недозволеному душевному стані робив спроби зіграти послідовність акордів (вони містяться у списку Міністерства юстиції) просто неба на вулиці у присутності численних свідків, що стояли в черзі за квитками.

«Та-а тепер вони всі так роблять. Ну, не «всі», хотів би сказати, безперечно, справжні порушники закону — це невеличка, але галаслива меншина, маю на увазі всі, як отой Едельман. Аякже, аж ніяк не всі ті добрі люди, що стоять у черзі. А-ха-ха. Ось, хочу вам дещо показати».

Він веде вас до чорного менеджерського «фольксваґена», і, щойно сівши, ви опиняєтеся на автостраді. Біля розв’язки Сан-Дієґо і Санта-Моніка Жлубб показує на тротуар: «Тут я його побачив уперше. Їхав на «фольксваґені», такому ж, як у мене, тільки уявіть собі. Очам не повірив». Але складно віддати всю увагу менеджеру Жлуббу, автострада Санта-Моніка здавна — арена для всіх автомобільних дурощів, які лишень здатні вигадати люди. Вона не така біла і добропристойна, як Сан-Дієґо, і не така підступна, як Пасадена, не настільки гетто-суїцидальна, як Портова. Ні, хай і важко визнати, Санта-Моніка — автострада для страдників, і сьогодні вони всі виїхали на автомобілях, тому стежити за захопливою історією Менеджера не надто просто. За таких обставин просто неможливо не здригатися од відрази через майже рефлекторну Сумлінність Добропорядності. Отак, теревенячи, вони насуваються на тебе зусібіч, рояться, закочують очі за бічними шибками, грають на гармоніках і навіть на казу, цілковито зневажаючи Заборони.

«Не переймайтеся. — Очі Менеджера характерно зблискують. — В окрузі Оранж на всіх них чекає затишний будиночок з охороною. Саме біля Діснейленду», — а тоді робить паузу, достоту як комік у нічному клубі, самотній у своєму колі дьогтю, у крейдяному переляку.

Звідусіль лунає сміх. Повноголосий регіт відданої публіки долинає з чотирьох кутів м’якого салону. З підсвідомою тривогою ви розумієте, що в авто встановлено якусь стереоапаратуру, заглянувши до бардачка, можна виявити цілу фонотеку записів: ОПЛЕСКИ (ЗАХВАТ), ОПЛЕСКИ (ЗБУДЖЕННЯ), РОЗЛЮЧЕНИЙ НАТОВП в асортименті 22 мови, ПРИТАКУВАННЯ, ЗАПЕРЕЧУВАННЯ, ШАНУВАЛЬНИКИ-НЕГРИ, ШАНУВАЛЬНИЦІ, СПОРТИВНА — ой, та годі вам — БОРОТЬБА З ВОГНЕМ (ЗВИЧАЙНИМ), БОРОТЬБА З ВОГНЕМ (ЯДЕРНИМ), БОРОТЬБА З ВОГНЕМ (МІСЬКИМ), ХРАМОВА АКУСТИКА…

«Нам, безперечно, доводиться користуватися під час спілкування певним шифром, — продовжує Менеджер. — Завжди так робимо. Але будь-який шифр не так уже й важко зламати. Через це опоненти звинувачують нас у зневазі до народу. Але ми граємо чесно, ми не якісь чудовиська. Ми усвідомлюємо, що їм треба дати якийсь шанс. Не можна забирати у них надії, правильно?»

«Фольксваґен» у самому середмісті Л. А., де потік машин притискається до узбіччя, пропускаючи автоколону з темних «Лінкольнів», кількох «фордів», навіть якісь «джі-ем-сі», але жодного «понтіака». До вітрових і задніх стекол туляться флуоресцентні оранжеві наліпки ПОХОРОН.

Тепер Менеджер шморгає носом:

«Він був із найліпших. Особисто я поїхати не зміг, але відрядив високопоставленого помічника. Цікаво, хто його замінить», — і натискає таємну кнопку під панеллю приладів. Цього разу замість сміху чути рідкі чоловічі «ох-хо-хо» з відтінком сигарного диму і витриманого бурбону. Нечасті, але гучні. Можна розібрати окремі фрази, як от: «Ну ти й молодчина, Дік!» і «Слухайте, слухайте».

вернуться

667

Шведський актор і режисер, грав Смерть у фільмі Інгмара Берґмана «Сьома печатка» (1957).

вернуться

668

Французька актриса, грала принцесу Смерть у фільмі Жана Кокто «Орфей» (1950).