Старий бригадний генерал Пудинг непогано уживається зі своєю бандою медіумів, він і сам поглядає у той бік, але Нед Пойнтсмен — пройдисвіт, йому аби гроші. Витримки Пудинга вистачає лиш на те, щоб спостерігати за ним здалеку і намагатися бути чемним. Він не такий високий, як його батько, і загалом не такий показний. Батько був офіцером медслужби в полку Сандера Продда, отримав жменю шрапнелі в стегно при Поліґон Вуді[103], сім годин пролежав мовчки, поки вони, ні слова не сказавши, у багнюці, смороді… так, при Поліґон Вуді… чи… а хто був отой рудий, що спав у шапці? Аххх, не годен пригадати. Так, при Поліґон Вуді… але ні, вже пощезло. Повалені дерева, неживі, гладко-сірі, деревноїтекстуриводовертюякзамерзлийдим… рудий… грім… безглуздо, по-дурному, курва, нема його, і цього нема, і того, хай Господь милує…
Вік старого генерала непевний, але десь так під вісімдесят — повернувся до лав 1940-го, отримав нове призначення — не просто на поле бою, де лінія фронту щодень чи щогодини змінюється і петляє, ніби осяяні золотом межі свідомості (либонь так, хоча настільки зловісно тут і не дуже пасує, точно так, ніби вони… загалом, краще вже «петляє») — але й самої війни, її структури. Пудинг часом дивується — іноді вголос і в присутності підлеглих, — хто ж це не любив його аж до такої міри, щоб запхати в Політичну Війну. Тут належить діяти злагоджено — але водночас у дивовижному дисонансі з іншими сферами Війни, колоніями цього Материнського Міста, розкиданими по карті скрізь, де займаються систематичною смертю: ДПВ перетинається з Міністерством інформації, «Європейською службою Бі-Бі-Сі», Дирекцією Особливих Операцій, Міністерством Економічної Війни та Відділом Політичної Розвідки МЗС у Фіцморіс-гаусі. Серед іншого. З приходом американців постала необхідність зносин з їхніми ОСС (Офісом стратегічних служб), УВІ (Управлінням військової інформації) і Департаментом психологічної війни сухопутних військ. Тепер іще виникли об’єднаний Відділ психологічної пропаганди (ВПП) ВГСЕС, безпосередньо підпорядкований Айзенгаверу, а щоб усе це трималося купи, утворили Лондонську координаційну раду з питань пропаганди, в якої катма реальної влади.
Хто спроможеться намацати шлях у цьому розгалуженому лабіринті абревіатур, стрілочок суцільних і пунктирних, великих і малих квадратиків, надрукованих і завчених імен? Тільки не Ернест Пудинг — це для Нових Хлопців із зеленими вусиками, що вловлюють поживні еманації влади, тямлять на американській політиці (знають різницю між «новокурсистами» з УВІ та грошовитими республіканцями зі Сходу, що обстоюють ОСС), у мізках зберігають досьє про потаємні риси, вразливі сторони, застільні звички, ерогенні зони всіх і вся, хто коли-небудь може знадобитися.
Ернеста Пудинга привчили вірити в буквальний Ланцюжок Підпорядкування, як священники минулих століть вірили у Ланцюжок Буття. Його бентежить новітня геометрія. Найбільшого успіху на полі бою він домігся 1917-го, у місиві загазованого армагеддону Іпрського виступу, де генерал відвоював клин нічийної землі завглибшки ярдів 40, не більше, поклавши при цьому лише 70 відсотків особового складу підрозділу. Десь на початку Великої Депресії його випровадили на пенсію, і він засів у кабінеті порожнього будинку в Девоні в оточенні світлин давніх друзів — усі намагались не зустрічатися із ним поглядом, — аби натхненно поринути в дослідження ймовірностей, улюблене заняття відставних армійських офіцерів.
Він вирішив зосередитися на європейському балансі сил, через брак якого сам колись постраждав без найменшої надії отямитися, посеред фламандського жахіття. Взявся до написання велетенського трактату під назвою «Що може відбутися в європейській політиці». Почав він, природно, з Англії. Бригадир писав так: «По-перше, Берешит[104], Ремсі Макдональд[105] може померти». До того часу, коли йому вдалося здолати партійні погодження і можливі перестановки у кабінетах, Ремсі Макдональд таки помер. — Ніяк не встигну, — бурмотів Бригадир щодня, беручись до роботи, — все змінюється просто на ходу, землю з-під ніг вибивають. Закручено, дуже закручено.
Коли зміни дійшли до падіння німецьких бомб на Англію, Бригадир Пудинг облишив це захоплення і знову запропонував свої послуги країні. Якби він тоді знав, що це означатиме «Білу візитацію»… розумієте, не те щоб він чекав бойового призначення, але ж начебто йшлося про розвідувальну роботу? А натомість — занедбаний госпіталь для схиблених, два-три психи про всяк випадок, величезна зграя крадених псів, ватаги медіумів, водевільних блазнів, радистів, куеїстів[106], успенсківців, скіннеритів[107], шанувальників лоботомії, фанатів Дейла Карнеґі, — вибухнула війна, що поглинула усі їхні ідеї-фікс і манії, приречені — якби мир був тривкішим — на провали різної глибини, але сьогодні їхні надії пов’язані з генералом Пудингом і можливістю фінансування, яких Довоєння, ця недорозвинута провінція, не давала. У відповідь Пудингові лишалося тільки напускати на себе таку собі старозавітність під час спілкування з усіма, включаючи собак, і потайки дивуватися й перейматися з приводу, на його думку, зради у найвищих ешелонах Командування.