«Іноді фантазую, як помиратиму. Думаю, вони вам платять, але то нічого. А послухайте-но отаке. Третя година ночі, автострада Санта-Моніка, тепленько. У мене всі вікна опущені. Йду 70, 75 за годину. Вітер задуває до салону, ззаду з підлоги підхоплює тонкий пластиковий пакет, звичайний кульок із хімчистки: він плине у повітрі, підкрадається, примарно-білий у світлі ртутних ламп… огортає мені голову, такий тонесенький і прозорий, що я не помічаю, аж поки вже не запізно. І пластиковий саван душить мене на смерть…»
Угорі на голлівудській автостраді, між загадково вкритою фурою і автоцистерною з рідким воднем, лискучою, наче торпеда, надибуємо справжній караван губних гармоністів.
«Добре що хоч не тамбурини, — бурчить Жлубб. — Дякувати Богові, менше, як торік».
У надвечір’ї шмигають туди-сюди обшиті сталлю вантажівки з продуктами. Їхні гофровані поверхні блищать, ніби озеро питної води після важкого переходу пустелею. Сьогодні День Збирання, тому всі сміттєвози прямують на північ до автостради Вентура, сміттєвий катарсис усіх відтінків, форм і зношеності. Повертаються до Центру, зібравши всі черепки Вмістилища…
Обох заскакує несподіване завивання сирени. Жлубб пильно дивиться у дзеркальце:
«У вас же при собі нема?»
Звук сирени гучніший за поліцейську, вона огортає бетон і смог, заповнює басейн і гори, лине далеко, і жодному смертному не дістатися її меж… не дійти вчасно…
«Чогось не думаю, що то поліцейська сирена. — Схопило живіт, рука тягнеться до радіоприймача. — Чогось не думаю…»
ОЧИЩЕННЯ
— Räumen[669], — кричить капітан Блікеро. Баки з перекисом і перманганатом заправлені. Гіроскопи запущені. Спостерігачі розбіглися по укриттях. Зібрані інструменти та спорядження стукотять у кузові вантажівки, мотор працює вхолосту. Команда завантаження акумуляторів і сержант, що вкрутив контактний детонатор, залазять і собі, відтак вантажівка повзе униз свіжими брунатними земляними коліями, за дерева. Кілька секунд Блікеро залишається на пусковому майданчику, дивиться, перевіряє, чи все як належить. Потім одвертається і розміреним кроком іде до вагона керування.
— Steuerung klar[670]? — питає він хлопця за пультом.
— Ist klar[671]. — У мерехтінні пульта Максове обличчя — жорстке, вперте і золоте.
— Treibwerk klar[672]?
— Ist klar, — це вже Моріц біля пульта двигуна. На шиї теліпається слухавка, повідомляє у неї Оперативному Центру: — Luftlage klar[673].
— Schlussel auf SCHIESSEN[674], — наказує Блікеро.
Моріц повертає головний ключ у положення «СТАРТ».
— Schlüssel steht auf SCHIESSEN[675].
Klar.
Тут мають бути довгі драматичні паузи. Вайссманову голову мають сповнювати останні видіння скам’янілих від страху кремових сідниць (жодної цівки гімна, Liebchen?), остання завіса золотих вій над юними благальними очима, затканий рот, уже запізно, намагається сказати те, що мав сказати у наметі вчора ввечері… глибоко в горлі, у стравоході, де востаннє вибухнула голівка прутня Блікеро (але що це, одразу за зсудомленою шийкою, за Вигином У Пітьму Сморід І… Біле… Кутом… Чекає… Чекає Коли…). Але ні, ритуал схопив їх в оксамитові лабети. Такий потужний, такий теплий…
— Durchschalten[676]. — Голос Блікеро спокійний, рівний.
— Luftlage klar[677], — вигукує Макс від пульта.
Моріц тисне на кнопку з написом «VORSTUFE».
— Ist durchgeschaltet[678].
Пауза на 15 секунд, поки вирівнюється тиск у баку з киснем.
У Моріца на пульті спалахує лампочка.
Entlüftung[679].
— Beluftung klar[680].
Загорається лампочка увімкнення двигуна: Zundung.
— Zundung klar[681].
Потім:
— «Vorstufe klar[682]». Vorstufe — останній етап, на котрому Моріц ще може все скасувати. Під Ракетою розгорається полум’я. Кольори глибшають. Тягнуться чотири секунди, чотири секунди невизначеності — у ритуалі вистачило місця навіть для неї. Різниця між висококласним офіцером керування пуском і офіцером, приреченим на посередність, полягає в тому, що перший точно знає, коли посеред лункої, сповненої перешіптувань паузи віддати команду «Hauptstufe».