І всі вони сидять перед височезними зачорненими вікнами, перекресленими свинцевими ґратками, потурають генеральським примхам, собачий гурт збирається в кутку, перекидається записками і схиляється пошептатися (у них змова, змова, немає цьому кінця-краю ні вві сні, ні наяву), хлопці з Відділу Псі повсідалися в іншому кутку, наче у нас тут якийсь парламент… роками кожен сідає на своє особисте відкидне сідало і повертається у бік маячні рум’яного і вкритого старечими брунатними плямами Пудинга, а інші фракції-в-екзилі розповзаються між цими двома крилами: баланс сил, якщо тільки у «Білій візитації» взагалі є якісь сили.
Д-р Рожавьольдьї гадає, що це було б цілком можливим, якби хлопці «правильно розігрували карти». Зараз єдине завдання — вижити, здолати страхітливий рубіж Дня перемоги в Європі, новісіньке Повоєння, з незайманими почуттями й спогадами. Не допустити, щоби ПОТІК упав під ударом молота разом з усією цією худобою. Мусить постати — і збіса хутко — хтось, здатний збити їх у фалангу, промінь світла у темряві, якийсь лідер чи програма, чиєї моці вистачить, аби всі вони перетерпіли хтозна-скільки літ Повоєння. Д-р Рожавьольдьї схиляється скоріше до потужної програми, ніж до могутнього лідера. Вочевидь тому, що надворі 1945-й рік. У ті дні всі вважали, що за Війною — усіма смертями, варварством, нищенням — стоїть воля Фюрера. Але якщо замінити персоналії абстракціями влади, якщо можна вплинути на методики, розроблені корпораціями, може, народи почнуть жити раціонально? Такою є одна з найзаповітніших надій Повоєння: не повинно бути місця страхітливим недугам на кшталт харизми… її слід раціоналізувати, поки є час і ресурси…