Чи не такою є насправді ставка д-ра Рожавьольдьї в його останній афері, закрученій навколо лейтенанта Слотропа? Всі психологічні тести в досьє піддослідного свідчать про надзорові прояви. «Рож» прибиває теку долонею — він полюбляє ефекти. Письмовий стіл здригається.
— Ось, на-приклад: його Міннесот-ське багато-ас-пект-не опи-тування особис-тості дивови-жно однобо-ке, завше на ко-ристь психопатич-ного й нездоро-вого.
Однак преподобний д-р Поль де ла Нюї недолюблює МБОО.
— Роже, а хіба існують шкали для виміру міжособистісних особливостей? — Його яструбиний ніс принюхується, зондує, очі опущені долу, політес і смиренність. — Людських цінностей? Довіри, чесності, любові? А чи не існує часом, даруйте, що звертаюся до цих матерій, релігійної шкали?
— Та зроду-віку не було, падре, МБОО розробили десь 1943-го. Просто посеред Війни. «Дослідження цінностей» Олпорта й Вернона, Опитувальник Бернрейтера, 1935-го переглянутий Фленаґаном — передвоєнні тести — Полю де ла Нюї видаються гуманнішими. А МБОО, скидається на те, тільки з’ясовує, який солдат вийде з людини — добрий чи поганий.
— Солдати ниньки в ціні, преподобний докторе, — бурмоче містер Пойнтсмен.
— Сподіваюся лишень, що ми не надто покладатимемося на його результати за МБОО. На мою думку, це опитування завузьке. У ньому не враховані найширші сфери людської особистості.
— Ось са-ме то-му, — втручається Рожавьольдьї, — ми пропону-ємо тепер піддати Слот-ропа ціл-ком іншо-му тестуванню. Зараз ми розробля-ємо для нього так зва-ний «проєктив-ний» тест. Найвідо-міший тест — чорнильні пля-ми Роршаха. Суть тео-рії в тому, що в присут-ності неструктуро-ваного подразника, якогось аморфного згуст-ка пережи-вань, піддослідний намагається накласти на нього структу-ру. Те, як він структурува-тиме цей згусток, віддзеркалить його потре-би, його надії, дасть нам на-тяки на його марення, фанта-зії, найглибші сфе-ри його свідомості. — Брови літають, як заведені, його жестикуляція доволі плавна й красива, нагадує, найімовірніше, навмисне — і ніхто не дорікне Рожеві за його потуги — жести славетного співвітчизника, хоча тут неминуче виникають згубні побічні ефекти: дехто присягається, що бачив, як Роже головою донизу сповзає північним фасадом «Білої візитації». — Отже, ми ціл-ком одностай-ні, преподобний докторе. Тест, подібний до МБОО, у цьому сенсі, неадекватний. Це структуро-ваний подразник. Піддослідний може свідо-мо, бреха-ти, або ж несвідо-мо пригнічува-ти. Але ми, озброєні проєктив-ною мето-дикою, здат-ні з’ясува-ти те, що хочемо, знати, що б він не робив, свідо-мо чи навпа-ки. Контролюємо ми. А він нічого не може вді-яти.
— Мушу зауважити, це не ваша царина, Пойнтсмене, — усміхається д-р Аарон Траустер. — Ваші подразники зазвичай структуровані, чи не так?
— Вважатимемо, що я відчуваю якусь нездорову цікавість.
— Та ні, не будемо. Лишень не кажіть, що не забрудните в цьому ваші чисті павловські ручки.
— Ні, Траустере, не зовсім так. Якщо ви вже про це почали. А ще ми залишили дуже структурований подразник. Власне, той самий, що нас і зацікавив. Хочемо піддати Слотропа дії німецької ракети…
На ліпленій гіпсовій стелі над головами присутніх буяє методистське бачення Царства Христового: леви обіймаються з ягнятами, фрукти нестримним потоком сипляться в руки й під ноги джентльменів і леді, селян і молочниць, лиця у них не надто природні. Крихітні створіння злісно шкіряться, хижі звірі наче обкурені чи сонні, а люди взагалі нікому не дивляться у вічі. А в «Білій візитації» багато дивини й поза стелями. Класична «маячня» в найкращому вигляді. Комора спроєктована під арабський гарем у мініатюрі — нині про причини можна хіба гадати, — там повнісінько шовків, вічок і ліпнини. Бібліотека якийсь час правила за хлів, підлога опущена на три фути й до порога завалена багном, у якому велетенські глостерширські плямисті свині бабралися, рохкали й байдикували літо за літом, розглядали полиці з клейончастими томами та міркували, чи добре вони смакуватимуть. У цій будівлі вігівська[114] ексцентричність сягає доволі нездорових меж. Кімнати трикутні, сферичні, зведені в лабіринти; хоч звідки поглянеш, витріщаються чи шкіряться портрети чудасій генетики. На фресках у ватерклозетах Клайв і його слони топчуть французів під Плассі[115], водограї зображують Саломею з головою Івана Хрестителя (вода тече з вух, носа й рота), на підлозі — мозаїчні образи різних версій Homo Monstrosus[116], оригінальне захоплення тих часів — зусібіч один за одним циклопи, гуманоїдна жирафа, кентавр. Повсюди куполи, гроти, гіпсові квіткові композиції, стіни завішані витертим оксамитом або парчею. Балкони випинаються у неймовірних місцях, і над ними нависають ґорґулії, чиї ікла залишили не один слід на головах необізнаних новачків. У найсильніші зливи ці чудовиська здатні хіба пускати слину — водостоки, що їх живлять, багато століть тому вийшли з ладу, очманіло повзуть черепицею повз карнизи, мимо тріснутих пілястрів, завислих купідонів, теракотового личкування на кожному поверсі й бельведерів, іржавих стиків, колон у псевдоіталійському стилі, стрімких мінаретів, кривих перехняблених димарів — будь-яка пара спостерігачів, хоч би як близько вони один до одного стояли, через оргію самовираження бачитимуть різну споруду, у яку до самої реквізиції цієї Війни кожен власник додавав щось своє. Спершу під’їзну дорогу облямовують фігурні дерев’яні куафюри, відтак вони поступаються місцем модринам і в’язам: качки, пляшки, равлики, янголи й повелителі стипль-чезу рідшають, що далі котиш вимощеною щебенем дорогою, розчиняються у зів’ялій безгучності, в тінях тунелю меланхолійних дерев. Вартовий, темна постать із білою портупеєю, стовбичить у мареві твоїх затемнених фар зі зброєю напоготові, і перед ним мусиш загальмувати. Собаки, навчені й смертоносні, пильнують за тобою з лісу. Ось уже підступає вечір, уже пролітають гіркі лапаті сніжинки.