Завдання пари Пірат-Осмо — встановити контакт із Аденоїдом. Ситуація стабільна, Аденоїд загарбав увесь Сент-Джеймс, уже ніяких історичних будівель, урядові контори перемістилися, але настільки розпорошені, що зв’язок між ними дуже нестійкий — листонош на шляху перехоплюють жорсткі, прищаві, осяйно-бежеві мацаки Аденоїда, а телеграфні дроти рвуться — варто йому лиш забажати. Ранками лорд Блатерард Осмо, нацупивши котелок і прихопивши портфель, змушений здійснювати щоденний démarche до Аденоїда. Це забирає стільки часу, що лорд практично занедбує Нові-Пазарський санджак, і це тривожить Міністерство закордонних справ. У тридцятих про політичний баланс сил дбали всерйоз, усі дипломати злягли з балканозом, шпигуни з гібридними іноземними іменами снували по всіх базах Оттоманського охвістя, кодовані повідомлення на десятку слов’янських мов татуювалися на виголених верхніх губах, а поверх них оперативники вирощували вуса, що їх відтак зголювали лише уповноважені службовці-криптографи, а пластичні хірурги Фірми пересаджували шкіру поверх ран… ці губи були палімпсестом таємної плоті, вкритої шрамами та неприродно білої, за якою вони пізнавали один одного.
Хай там як, але Нові Пазар залишався croix mystique[21] на долоні Європи, і МЗС нарешті зважилося звернутися до Фірми по допомогу. Фірма знала, хто саме це зробить.
Щодня протягом двох з половиною років Пірат відправлявся з візитом до Сент-Джеймського Аденоїда. Ледь не збожеволів. Хоча він і спромігся розробити суржик, яким спілкувався з Аденоїдом, проте, на жаль, Піратові назальні можливості не дозволяли чітко вимовляти всі звуки, і завдання його страшенно ускладнилося. Вони обоє шморгали носами, як могли, а психіатри в чорних піджаках із сімома ґудзиками, шанувальники доктора Фройда, на котрих Аденоїд відверто не зважав, стояли на драбинах, приставлених до його огидних сіруватих боків, згрібали новий диво-препарат кокаїн, навперемінку тягли його цеберками нагору по драбинах і намащували пульсуючу лімфопотвору, пазухи, де гидко хлюпали паростки з токсинами, без якогось помітного ефекту (хоча хтозна, що відчував сам Аденоїд, еге ж?).
Зате лорд Блатерард Осмо нарешті зміг цілковито присвятити себе Нові Пазару. На початку 1939-го його знайшли в будинку Однієї Віконтеси, у ванні, заповненій пудингом з тапіоки, у якому він загадковим чином утопився. Дехто вбачав у цій події руку Фірми. Минули місяці, почалася Друга світова війна, минули роки, а про Нові Пазар не було жодної звістки. Пірат Прентіс врятував Європу від Балканського Армагеддону, про який мріяли старі дідугани, умліваючи у своїх ліжках перед його величчю, — хоча від Другої світової, звичайно, не вберіг. Однак до того часу Фірма дозволяла Піратові лише крихітні гомеопатичні дози миру — саме стільки, щоб тримати його укріплення у формі, але недостатньо, аби втруїти.
Тедді Блоут на обідній перерві, хоча обід сьогодні — тьху, розкислий банановий сандвіч у провощеному папері, його Тедді спакував у стильний ранець з кенгурячої шкури і приткнув між усяким причандаллям — мініатюрною шпигунською фотокамерою, слоїком мастики для вусів, бляшанки лакричних, ментолових і перцевих «Пастилок для пом’якшення голосу», сонячними окулярами в золотій оправі у стилі генерала МакАртура, парою гребінців, кожен у формі палаючого меча ВГСЕС[22], які мама замовила йому у «Ґаррарда», а сам Блоут вважає вишуканими.