І всі вони сидять перед височезними зачорненими вікнами, перекресленими свинцевими ґратками, потурають генеральським примхам, собачий гурт збирається в кутку, перекидається записками і схиляється пошептатися (у них змова, змова, немає цьому кінця-краю ні вві сні, ні наяву), хлопці з Відділу Псі повсідалися в іншому кутку, наче у нас тут якийсь парламент… роками кожен сідає на своє особисте відкидне сідало і повертається у бік маячні рум’яного і вкритого старечими брунатними плямами Пудинга, а інші фракції-в-екзилі розповзаються між цими двома крилами: баланс сил, якщо тільки у «Білій візитації» взагалі є якісь сили.
Д-р Рожавьольдьї гадає, що це було б цілком можливим, якби хлопці «правильно розігрували карти». Зараз єдине завдання — вижити, здолати страхітливий рубіж Дня перемоги в Європі, новісіньке Повоєння, з незайманими почуттями й спогадами. Не допустити, щоби ПОТІК упав під ударом молота разом з усією цією худобою. Мусить постати — і збіса хутко — хтось, здатний збити їх у фалангу, промінь світла у темряві, якийсь лідер чи програма, чиєї моці вистачить, аби всі вони перетерпіли хтозна-скільки літ Повоєння. Д-р Рожавьольдьї схиляється скоріше до потужної програми, ніж до могутнього лідера. Вочевидь тому, що надворі 1945-й рік. У ті дні всі вважали, що за Війною — усіма смертями, варварством, нищенням — стоїть воля Фюрера. Але якщо замінити персоналії абстракціями влади, якщо можна вплинути на методики, розроблені корпораціями, може, народи почнуть жити раціонально? Такою є одна з найзаповітніших надій Повоєння: не повинно бути місця страхітливим недугам на кшталт харизми… її слід раціоналізувати, поки є час і ресурси…
Чи не такою є насправді ставка д-ра Рожавьольдьї в його останній афері, закрученій навколо лейтенанта Слотропа? Всі психологічні тести в досьє піддослідного свідчать про надзорові прояви. «Рож» прибиває теку долонею — він полюбляє ефекти. Письмовий стіл здригається.
— Ось, на-приклад: його Міннесот-ське багато-ас-пект-не опи-тування особис-тості дивови-жно однобо-ке, завше на ко-ристь психопатич-ного й нездоро-вого.
Однак преподобний д-р Поль де ла Нюї недолюблює МБОО.
— Роже, а хіба існують шкали для виміру міжособистісних особливостей? — Його яструбиний ніс принюхується, зондує, очі опущені долу, політес і смиренність. — Людських цінностей? Довіри, чесності, любові? А чи не існує часом, даруйте, що звертаюся до цих матерій, релігійної шкали?
— Та зроду-віку не було, падре, МБОО розробили десь 1943-го. Просто посеред Війни. «Дослідження цінностей» Олпорта й Вернона, Опитувальник Бернрейтера, 1935-го переглянутий Фленаґаном — передвоєнні тести — Полю де ла Нюї видаються гуманнішими. А МБОО, скидається на те, тільки з’ясовує, який солдат вийде з людини — добрий чи поганий.
— Солдати ниньки в ціні, преподобний докторе, — бурмоче містер Пойнтсмен.
— Сподіваюся лишень, що ми не надто покладатимемося на його результати за МБОО. На мою думку, це опитування завузьке. У ньому не враховані найширші сфери людської особистості.
— Ось са-ме то-му, — втручається Рожавьольдьї, — ми пропону-ємо тепер піддати Слот-ропа ціл-ком іншо-му тестуванню. Зараз ми розробля-ємо для нього так зва-ний «проєктив-ний» тест. Найвідо-міший тест — чорнильні пля-ми Роршаха. Суть тео-рії в тому, що в присут-ності неструктуро-ваного подразника, якогось аморфного згуст-ка пережи-вань, піддослідний намагається накласти на нього структу-ру. Те, як він структурува-тиме цей згусток, віддзеркалить його потре-би, його надії, дасть нам на-тяки на його марення, фанта-зії, найглибші сфе-ри його свідомості. — Брови літають, як заведені, його жестикуляція доволі плавна й красива, нагадує, найімовірніше, навмисне — і ніхто не дорікне Рожеві за його потуги — жести славетного співвітчизника, хоча тут неминуче виникають згубні побічні ефекти: дехто присягається, що бачив, як Роже головою донизу сповзає північним фасадом «Білої візитації». — Отже, ми ціл-ком одностай-ні, преподобний докторе. Тест, подібний до МБОО, у цьому сенсі, неадекватний. Це структуро-ваний подразник. Піддослідний може свідо-мо, бреха-ти, або ж несвідо-мо пригнічува-ти. Але ми, озброєні проєктив-ною мето-дикою, здат-ні з’ясува-ти те, що хочемо, знати, що б він не робив, свідо-мо чи навпа-ки. Контролюємо ми. А він нічого не може вді-яти.
— Мушу зауважити, це не ваша царина, Пойнтсмене, — усміхається д-р Аарон Траустер. — Ваші подразники зазвичай структуровані, чи не так?