— Ходімо, — кажу, — пане отамане, подивимось, яка тепер Січ Запорозька та запорожці які такі тепер суть!
— Ходімо, ходімо, — охоче обізвався славнозвісний кошовий, закидаючи на вухо крутого вуса та підтикаючи під капелюха довгого оселедця. — Ходімо!
Пішли…
— Ну, показуй мені першу паланку, — промовив кошовий отаман. — Де вона і яка вона?
— Перша, — кажу, — паланка, пане отамане, тепер прозивається теплоелектроцентраль.
— Як? Як? — гостро поглянув на мене кошовий.
— Теплоелектроцентраль! ТЕЦ! — кажу.
— Тепло… центро… ні, не вимовлю! — махнув рукою отаман. — А що ж вона робить?
— Тисне, — кажу, — на тридцять дві атмосфери.
— Кого тисне?
— Тисне, пару дає! Парою тисне!
— І більше нічого, тільки тисне? Що ж, їй більше робити нема чого, чи як? А хто керує?
— Воєводін, — кажу, — та Рогачов!
— Курінні?
— Ні, інженери!
— Перемінить негайно! Коли вже вона, ота центораль, чи як там її, тисне, то хай знає, на кого тиснути треба. Хай на бусурмана тисне, за віру православну, за братчиків хай тисне! А то — тисне, а на кого тисне, чому тисне — не знати! Чорт батька зна що! Перемінить!
Похнюпився так кошовий отаман і сердито продмухав вуса.
— Ну, а ще де яка паланка?
— Друга паланка зветься тепер «домна № 3».
— Домаха?
— Не Домаха, а домна, пане отамане!
— Жінки на Січі? До чого Січ славну довели?! Ганьба! Та ще й № 3. Виходить, значить, що не одна тут жінка, а цілих три?!
— Чотири!
— Аж чотири? І всі Домахи? Хто допустив? Хто тут за кошового тепер?
— Димшиць. Керівник тресту тепер зветься…
— А намет його де?
— А там на території Металургбуду.
— Побачити б нового кошового треба.
— Ні, пане отамане, він дуже зараз заклопотаний. ТЕЦ та домну № 3 треба в роботу пускати. Сю ніч тільки сорок хвилин спав! Не варт турбувати!
— Не спав, кажеш? Комарі тнуть, мабуть? От оті гемонські комарі! Я як отаманував, так на чайці з кізяка вогнище розпалював — їх димом і одгонило. А то й задрімать не дадуть. Ти й новому кошовому присовітуй! Дуже мошва диму боїться!
— Та ні, не варт! От уже димить ТЕЦ, кучерявиться димом і домна № 3, на сушку вже її поставили!
— Домаху сушать? Змокріла, чи як? Прала, мабуть, гемонська баба сорочки та й забрьохкалась. Кажу, не пускайте бабів до Січі! Клопіт із ними! То горшки кочергами потовче, то забрьохкається, а потім суши її…
— Та ні, домна сорочок, пане отамане, не пере, сушать її не з того приводу, і ось-ось із неї вогняний струмінь чавуну попливе…
— Чавуну, кажеш? Чавун — річ потрібна: чи борщу зварити, чи галушок. Знаменита річ у поході: не б'ється, не лускає. Чавун для запорожця дуже потрібний. Хай роблять! А хто цією паланкою керує?
— Щербаков! Та й помічники у нього добрі козаки: Світлицький, Бутовецький, Сироватка, Лисько, Шевченко, Каленко…
— Осавули?
— Ні, начальники змін, майстри, бригадири.
— Дивись, скільки за тією Домахою ходять.
— Так, пане отамане, домна — річ серйозна. Треба багато знання, майстерності, уваги й уміння, щоб вона працювала як слід та добрий чавун давала.
— А вони вміють?
— Уміють, пане отамане, та ще й як уміють! А головне — люблять свою домну. Вони кажуть так: «Люблю свою домну більше, як свою жону».
— Іч, які, — кошовий отаман підкрутив вуса, кахикнув та й зітхнув.
Ходили ми з кошовим отаманом по відбудованій домні № 3, бачили рудний двір, підйомник, складне цехове господарство, електрообладнання, розливну машину… Все готове вже до пуску…
Біля одної машини кошовий зупинився.
— Що воно, — питає, — таке?
— Це, — кажу, — пушка Брозіуса!
— Стріляє?
— Стріляє, — кажу, — тільки не так стріляє, як стріляли колись запорозькі гармати.
— А як?
— А це, — кажу, — пушка ось яка. В її «дуло» насипають масу з вогнетривкої глини, потім «націлюють» на оту в доменній печі дірку, що зветься «льоткою», пускають електрику, пушка «стріляє» вогнетривкою масою й замуровує «льотку», щоб звідти не втікав чавун… Отака це пушка!
Кошовий довго дивився на пушку Брозіуса, мацав її, гладив, а потім і каже:
— Дуже добра штука! Мені б отаку!
— А навіщо вона вам?
— Ковбаси начиняти! Ох, і здорово б начиняла! Та швидко!
Пішли ми далі.
— А де ж курені? — питає отаман.
— А ось, — кажу, — й курені. Оцей зветься мартеном.
— Мартин? Може, ще й з балабайкою! — усміхнувся отаман.
— Не Мартин, а мартен. Сталь, крицю тут виливатимуть… Зруйнували його німці. Багацько ще біля нього буде роботи і тов. Чуданові — керівникові «Стальконструкції», і тов. Недужкові — начальникові зварювальних і монтажних робіт.