— А я той заборчик пофарбую! — підхопив Микола.
— Та ми нашому завклубові таких фейлетонів наробимо, що аж-аж-аж!
Я слухав молодят та й подумав:
— Під такими «фейлетонами» підписалися б фейлетоністи всього Радянського Союзу.
Птахівництво
— Степане Івановичу! — гукнув до голови колгоспу бухгалтер. — Вас до телефону! З району!
— А що там таке? — запитав голова.
— Та щось про інкубатори питають, про яйця.
— Про які такі інкубатори?
— Та що ви, не знаєте, що таке інкубатор? Оте, що курчат лупить. Механізована квочка.
— А-а. Це оце, що ніби ящик… Так що ж вони хотять?
— Питають, скільки вже яєць здали на інкубацію та скільки ще повинні зібрати.
— Та кури ж на довгоносикові! Коли ж їм нестися?
— Ну, йдіть самі говоріть! Чекають же!
— А ти поклич мені Мотрю! Завптахофермою!
Узяв голова телефона:
— Слухаю! Голова правління! Га?! Нічого не чуть! Інкубатор?! Не чуть нічого! Не чую! Та розриви якісь у повітрі. Тріщить бісова сила, а нічого не розберу! Подзвоніть, будь ласка, вдруге, бо щось, мабуть, лінії переплутались!
Повісив голова трубку та до бухгалтера:
— Де Мотря? Давай швидше Мотрю!
— Та ось уже біжить.
Прибігла завптахофермою:
— Кликали?
— Скільки яєць здала для інкубатора?.. Скільки зібрала?..
— Здала?! Зібрала?! — знизала плечима Мотря. — Учора яєчня, позавчора яєчня. Позапозавчора тричі яєчня.
— Я тебе не про яєчню питаю, а про яйця для інкубатора. Яєць, питаю, скільки?
— А що я вам — яєчню для інкубатора даватиму?! Поменше б гостей пригощали, тоді б і яйця були!
— Не твоє діло, кого я пригощаю! А ти мені план на яйця виконуй! Он з району запитують!
Телефонний дзвінок.
— Слухаю! Я. Голова! Скільки яєць зібрали для інкубатора? Та кури ж у мене на довгоносикові. Ага… Коли ж їм нестись?.. Не можу ж я на їх таку нагрузку: і довгоносик, і яйця! Не витримають. У «Перемозі», кажете, і довгоносика нищать, і несуться… І план, кажете, виконали? Так, може ж, у «Перемозі» інша порода! У нас яка порода? Симентальський легтартрок. А півень беркширський плімутхін. Ми схрещуємо! Нової породи добиваємось! Думаємо на штучне запліднення перейти! О! Слава богу — роз'єднали, — кинув голова трубку.
Та до Мотрі:
— Ти мені про яєчню не тороч. А щоб мені яйця були. Сама несись. Бо, їй же богу, тебе в інкубатор засуну! Я тобі покажу яєчню!
Аж тут півень під вікном у голови:
— Ку-ку-рі-ку-у-у!
— Накишкай ти на нього, здох би він йому! Тут і без нього жарко, а він ще й дражниться.
Діди наші та баби наші
Євменові Петровичу — 76 літ, але він Підліток.
Та він у цім не винний, бо й батьки його, й діди, і прадіди — всі були Підлітки, таке вже їм прізвище було колись причеплено.
Чи малі вони були, чи дідами робилися — все були Підлітки.
Власне, це, може, й не до діла, про яке розповідь далі буде йти, але пояснюємо це зразу, щоб потім ніяких непорозумінь не було.
— Який же, мовляв, він підліток, коли йому 76 років?!
Так от: Євмен Петрович Підліток, 76 років од народження, — дід, значить, — колгоспник, жив собі та поживав собі в нашому селі.
До війни — сторожував, за німців тяжко зітхав та, — як накопає, було, картоплі, ділив ту картоплю на дві купки й говорив дружині, бабі Явдосі:
— Це нам, а оце — «тим»! Однесеш увечері, покладеш на узліссі, під дуплястою грушею. Допойняла? Та як засвербить у тебе язик, ти ж не той… не та-ла-ла-ла, — а краще терпуга полижи…
Як повернулися наші, — майстрував нові хати, лагодив понівечені.
Та все мовчки, все мовчки…
— І чого ти все мовчиш, Євмене? — бралася за нього баба Явдоха.
— Хопить у нашій хаті й одного аратаря! Ти й сама чотирьох проміжнародних докладачів за пояс заткнеш!
Настали жнива, — дід Євмен першим прийшов до двору колгоспного правління: на легенькому його кіссі біліли новісінькі грабки й вилискувала на бритву виклепана й вигострена коса.
Посходилися косарі: молодиці, дівчата, парубки.
Голова правління вздрів діда Євмена:
— А ви ж куди, діду Євмене?
— Хіба не бачиш: у підкидного грати!
Поінструктував голова, як косити, що й до чого…
Коли вийшли в поле, підійшов до діда Євмена бригадир:
— Так ви, дідусю, лишайтеся коси клепать та вчіть, як гострити, мантачити…
— Ні! — одказав дід Євмен. — Хай молодші клепають, а я перед поведу!
І вийшло так: хоч як намагалися косарі «підрізати п'ятку» дідові, — не вийшло. Частіше виходило, що залишав дід Євмен своїх косарів далеченько ззаду.