Выбрать главу

Поз'їздилися:

Уповноважений «Райкоопяйце».

Уповноважений «Райвовна».

Уповноважений «Райриба».

Уповноважений «Райраки».

Уповноважений «Райграблі».

Уповноважений «Райґудзик».

Щоб недовго писати, скажемо, що приїхало туди щось із п'ятнадцять солідних уповноважених.

Приїхали ще один агент страховки, другий — перестраховки і т. д.

Голова колгоспу «Зоря» зустрів усіх гостинно, ласкаво й привітно:

— Дуже прошу, товариші! Розташовуйтесь!

Тьотя Уля будинком для приїжджих завідувала і обіди їм варила. Борщ такий, що навіть уповноважені з хронічним колітом казали: «Дивись! Дома я самий легенький суп їм, — і пече, а тут три миски борщу, не поспішаючи, викушаєш, — і нічого. Перші дві години трохи важко дихати, а не пече зовсім».

Почали уповноважені в колгоспі жити та поживати.

А колгосп «Зоря», — ми це підкреслюємо, — був колгосп хороший, справний, всі роботи виконував вчасно, мав досвідченого агронома, свого зоотехніка — комсомолку, колгоспом виховану і вивчену. Народ у колгоспі був дружний, роботящий, прекрасно міг сполучати державні інтереси з особистими, — радянський, одне слово, народ…

Прийшов уповноважений до жниварки.

— Ну, як тут у вас? — питає.

Оксанка, в'язальниця, йому:

— Увечері, товаришу, розповімо все. Тепер кожна хвилина дорога, б'ємо рекорд в'язання снопів.

Почалася молотьба. І на молотьбі уповноваженому кажуть:

— У нас погодинний графік! Усе розраховано. Не заважайте, дорогий товаришу!

Інші всі уповноважені ходять, а їм:

— Яйця — виконано! Молоко — виконано! М'ясо — здаємо в рахунок плану наступного року.

Жилося уповноваженим продуктивно.

Вранці повстають, підуть до ставка, скупаються, прийдуть, поснідають, полежать у садку, потім походять, потім знову полежать у садку, перед обідом підуть скупаються, пообідають, після обіду полежать у садку, потім пройдуться, знову полежать, потім пополуднують. Як сонце спадати почне, підуть у поле пройдуться, перед вечерею скупаються, потім повечеряють, після вечері посилають у район телефонограми:

— Заготовлено 102 проценти, але ми на досягнутому не зупиняємося…

Увечері перед сном збираються в садку, під дубом, сидять, одпочивають, потім лягають спати.

Уповноважений «Райраків» знав напам'ять «Графа Монте-Крісто». Вечорів з двадцять пішло на «Монте-Крісто» — уповноважений розповідав, а всі слухали.

Уповноважений «Райвовни» сказав, що він знає напам'ять «Анну Кареніну», але коли «Монте-Крісто» скінчили і взялися за «Анну Кареніну», виявилося, що «Райвовна» її не тільки не знає, а плутає з «Нарисами бурси» Помяловського.

Засумували уповноважені.

Якось одного дня ввечері, після трудів праведних, сиділи уповноважені під дубом. Сиділи, сумували. Мовчали.

І от уповноважений «Райгудзик», глибоко зітхнувши, потихеньку почав:

Зоре моя, вечірняя, Зійди над горою…

Підхопив «Райриба», за ним ще хтось, а потім вступили всі.

Виявилося, що всі уповноважені мають чудові голоси — баси, тенори й баритони.

Вони так проспівали «Зоре моя, вечірняя», що тьотя Уля, мивши посуд, впустила миску, а ланкова Галинка вскочила до клубу та:

— Дівчатонька! Голубоньки! До нас Григорій Гурович Верьовка приїхав! З чоловічим хором!

Виявилося, що то не чоловічий хор із народного хору, а уповноважені так співають.

Почин — дорожчий за гроші…

Щодня співали уповноважені. «Райгудзик», виявилося, був колись диригентом у клубі.

І що ви гадаєте?

Восени на обласній олімпіаді художньої самодіяльності першу премію дістав «Хор районних уповноважених у колгоспі «Зоря».

* * *

Мудрий колгоспник, прослухавши все це, лукаво заявив:

— А що ви гадаєте? Виходить, що й уповноважені в колгоспі, де все виконується вчасно й сумлінно, можуть дати неабияку користь!

Мудрий колгоспник говорив, а в його чудесних глибоких очах ніби якісь такі веселі чортенята стрибали.

Проліски

1

Ольга Іванівна Пролісок лежала на канапі й читала газету.

Олег Петрович Пролісок сидів біля столу й лагодив спінінга.

Проліски — Ольга Іванівна та Олег Петрович — були жінка й чоловік, хороше таке радянське подружжя.

Жили Проліски між собою дружньо, одне одного любили, сварилися, — ні, не сварилися, а сперечалися коли-не-коли, та й то тільки тоді, коли до цього була якась дуже важлива, та до того ще й принципова, причина.