— Так. Ось список.
Барський подав капітанові кілька стандартних аркушів.
— Чому ти підкреслив деякі прізвища червоним олівцем? — спитав Завірюха, перебігаючи довгі стовпці прізвищ і адрес.
— Це ті, що прибули в день вбивства або виїхали на другий день після вбивства. Мені вдалося встановити, куди виїхали деякі з них. Назви міст написано в дужках.
Капітан тільки крякнув, але Недєльському здалося, що то своєрідна похвала.
— А як персонал? — знову спитав Завірюха, відкладаючи список, Барський кашлянув і пригладив рукою свою вогняну чуприну.
— Перевірив, товаришу капітан. Персонал в основному постійний, дехто працює десять років, дехто менше. Кілька чоловік поступило на роботу три місяці тому. Був лише один робітник, якого прийняли за два тижні до вбивства.
Завірюха глянув на хорунжого.
— Був?
— Так, був, бо його вже немає.
— Звільнився?
— Ні. На другий день після вбивства, тобто в суботу, не вийшов на роботу, і відтоді його ніхто не бачив. Він працював кочегаром. В готелі постійно має бути гаряча вода, тому палять там навіть улітку, — пояснив хорунжий. — Зарплата невелика, і через те з кочегарами у них завжди клопіт. Завідуючий відділом кадрів готелю не здивувався, що кочегар попрацював тільки два тижні, але щоб хтось не прийшов навіть по зароблені гроші, — це йому траплялося вперше.
Недєльський уже кілька хвилин напружено прислухався, вдай. ніби читає документи “Веста”. Завірюха запалив цигарку, підсунув пачку Барському.
— Цікаво… — пробурмотів, даючи хорунжому прикурити.
Барський випустив клуб диму.
— Настільки цікаво, що я, зібравши якнайбільше даних про того кочегара, одразу ж поїхав з готелю до нього додому, його звуть Валентин Козік, адреса — вулиця Новосольна 8, квартира 26. Так записано в анкеті, що лишилася в готелі.
Недєльському здавалося, що капітан і хорунжий розуміють один одного з півслова, що їхні думки плинуть єдиним потоком, у якому він помічає лише окремі уривки, висловлені словами.
— Ну, Барський, — мовив капітан, — коли ти зараз мені скажеш, що поїхав туди даремно — ставлю тобі два кухлі пива з біфштексом…
— От тільки де й коли ми влаштуємо цю випивку, товаришу капітан? — Рудий хорунжий удав, ніби він серйозно занепокоївся. — І щоб біфштекс був з сардинкою, бо іншого я не люблю…
Завірюха потер руки:
— Хай тобі грець, у тебе нюх, як у справжнього шукача!
Барський скромно похитав головою, а Завірюха тим часом міркував уголос, оцінюючи результати відкриття хорунжого:
— Той псевдо-Козік був кочегаром, а Рема вбито в підвалі рядом з котельнею. Кочегар міг заходити й виходити, не викликаючи підозри. Так, так… Він міг позачиняти всі двері, які вели надвір.
— Не тільки це, — втрутився хорунжий Барський. — У котельні є повітродувка для котла і електричний вентилятор, який очищає повітря на кухні ресторану. Коли працюють обидва прилади, то за крок не чути, що одна людина кричить до другої. Я перевірив.
— Звичайно. А ввечері там, крім усього, грає ще джазовий оркестр у танцювальному залі, — доповнив Завірюха. — Який він, той Козік?
— Вік 35–40 років, низький, дрібний, брюнет, обличчя довгасте, шкіра смугла, очі карі, був у зеленому костюмі в ялинку і поношених спортивних тапочках. Особливі прикмети…
— Руки в синцях і дряпинах, з фіолетово-чорним відтінком шкіри, — перебив Завірюха. Хорунжий глянув на нього дещо спантеличений:
— Товаришу капітан, то ви вже знаєте, про кого мова?
Але капітан не відповів. Підійшовши до Недєльського, він по-приятельському поплескав його по плечу і сказав:
— Ну, пане магістр, досить читання! Біжіть до Комісяка і візьміть у нього список підозрюваних.
3
— Чудес на світі не буває, — любив говорити капітан Завірюха, — а якщо й трапляються, то завжди хтось мусить добряче попрацювати.
Так було і цього разу. На другий день намагалися встановити особу кочегара з готелю. Порівнювали відомості, що дістав хорунжий Барський, з описом злочинців, який дав Комісяк, з даними, взятими із свідчень Вероніки Галки. Написати просто. А на практиці це години праці багатьох людей. Працівники оперативного відділу складали списки підозрюваних, у картотеці розшукували карточки цих осіб, експерти порівнювали їхні відбитки пальців з тими відбитками, які зняв капітан на коробці з-під фарби.
Завірюха розумів, що вся ця робота може виявитись марною, — адже злочинець міг бути й не зареєстрований у міліцейській картотеці. І тому, чекаючи результатів експертизи, він накреслював план оперативних дій, які вважав за потрібне розпочати в тому разі, коли порівняння відбитків нічого не дасть. Розшукати злочинця у місті, де живе мільйон чоловік, — справа дуже копітка і складна, отож капітан обмірковував цей план з важким серцем.