— Мистецтво — одна із форм мови. В основі мови лежать потреби людини, а не абстрактні граматичні теорії. Головне — це слово. Тільки реально існуюче слово.
— Іще одне: ідеї. Ні до чого.
Девід поважно кивнув. Миша вела далі:
— Абстрактні поняття самі по собі небезпечні, бо вони відкидають реальність життя людини. Єдина відповідь фашизмові — це реальність життя людини.
— Машина. Як же її... комп'ютер.
— Я все розумію,— сказав Девід.
— Ташист. Фотріє. Отой Вольс. Наче злякані вівці. Кап, кап.— Бреслі запнувся.— Янкі, як його?
Девід і Миша відповіли одночасно, старий не вловив прізвища. Дівчина повторила.
— Джексон Боллок[28].— Старий знову втупився в темряву.— Краще клята бомба, ніж Джексон Боллок.
Всі троє замовкли. Девід задумливо дивився на стіл: почорнілий дуб, пошкрябаний і вичовганий, вкритий патиною століть. Скільки голосів чув цей стіл, голосів, які намагалися зупинити загрозливу хвилю часу, що невблаганно котилася на них. Ніби час можна зупинити.
Старий знову заговорив на диво чітким голосом, наче досі він лише прикидався п'яним, а тепер підсумовував сказане останньою нісенітницею.
— Вежа з чорного дерева. Ось як це називається.
Довід подивився на дівчину, але вона не звертала на нього уваги. Очевидно головним для неї тепер було не пояснення думок старого, а вилучення його з бесіди. Бреслі таки не прикидався п'яним. Девід бачив, як він обводив стіл каламутними очима. Нарешті знайшов келих (чи кілька відразу), простягнув руку, з останніх сил вдаючи, що він тверезий. Миша взяла його за руку й обережно вставила в неї ніжку келиха. Старий ледве доніс його до рота, потім спробував одним духом перехилити. Вино потекло по підборіддю, вихлюпнулось на білу сорочку. Миша нахилилась і вимочила пляму своєю серветкою.
— Спати,— промовила вона лагідним голосом.
— Ще один.
— Нема.— Вона взяла напівпорожню пляшку й поставила її поряд зі своїм стільцем.— Все випито.
Очі старого знайшли Девіда.
— Qu'est-ce qu'il fout ici?[29]
Дівчина встала й взяла його за лікоть, щоб допомогти підвестися.
— Спати,— промовив він.
— Так, Генрі.
Але він усе сидів — старий, згорблений, заціпенілий. Дівчина терпляче чекала, опустивши очі. Потім якимось дивним, збентеженим поглядом глянула на Девіда, немов боялася прочитати в його очах зневагу за ту роль, яку їй доводилося грати. Девід показав пальцем на себе: допомогти? Дівчина кивнула й водночас застережливо підняла палець: не зараз. За хвилину вона нахилилася й поцілувала старого в скроню.
— Ходімо. Спробуй встати.
Старий слухняно, мов сором'язливий хлопчик, ухопився за край столу. Ледве тримаючи рівновагу, звівся на ноги й, хитнувшись, похилився над столом. Девід підбіг з другого боку. Раптом старий упав назад у крісло. Вдвох вони все-таки підвели його. Лише коли почали вести до сходів, зрозуміли, який то він п'яний. Здавалося, він втратив тяму. Очі були заплющені, лише ноги, чи то інстинктивно, чи то за давньою звичкою, човгали по підлозі. Миша зняла з нього краватку, розстебнула верхні гудзики на сорочці. Нарешті якось витягли його нагору по сходах і завели до кімнати, що містилася в західному крилі будинку.
У кімнаті стояли двоспальне й односпальне ліжка. На останньому лежала Химера; вона встала, щойно вони увійшли. Дівчина була в тій самій чорній сукні, але поверх неї надягла ще білий джемпер. Тут на стінах Девід теж побачив живопис і малюнки, а на столі під вікном, що дивилось на захід, стояли банки з пастелями та олівцями.
— Ох, Генрі. Старий ти пустун.
Миша звернулася до Девіда:
— Тепер ми самі впораємось.
— Ви певні?
— Туалет,— промимрив Бреслі.
Далі за ліжками були двері, до яких дівчата підвели старого. Всі троє зникли за дверима. Девід стояв розгублено, не знаючи, що йому робити. Випадково погляд його зупинився на картині, яка висіла над ліжком. Це був І Ірак — Девід уже десь бачив репродукцію. Мабуть, картина була зареєстрована серед приватних колекцій, проте йому ніколи не спадало на думку, що власником її може бути Бреслі. «Яка глупота з мого боку,— подумав Девід іронічно,— прикриватися іменем Брака, натякати на зв'язок з цим художником, намагаючись захиститися від старого». Химера вийшла з ванної кімнати й причинила за собою дворі. Знову несумісні речі: в одному кінці кімнати — картина, що її на будь-якому аукціоні оцінять шестизначною цифрою, а в протилежному — нікчемна й недоладна істота. З ванної долинув якийсь звук; це блював старий.
— З ним щовечора отаке буває?
28
Мається на увазі Джексон Поллок (1912—1956) — один з головних представників «живопису дії».