Тим часом дівчата вийшли з води, витерлись рушниками й полягали на мілині погрітися на сонечку. Вчорашній іспит уявлявся Девідові небезпечним рифом. Тепер, проминувши його, він почував себе, мов у тихій лагуні. Те, що він бачив перед собою, перегукувалося з Гогеном: смагляві груди й сад Едема. Котміне з його звичаями якось дивовижно пасував до таких картинок, трохи міфічних і непідвладних часові. Несучасних. Ось іще одна така сценка. Дівчата встали. Мабуть, переглянули свої погляди на скромність, а може, воліли уникнути уїдливих зауважень старого. Так чи інак, подруги поверталися, несучи одяг в руках. Вони не виявляли ніякої сором'язливості, проте в них відчувалася підкреслена, незбагненна байдужість, властива лише нудистам.
— Гей, ми голодні,— сказала Химера.
Волосся на лобку вона пофарбувала в такий самий рудий колір, як і на голові. Гола, Химера ще більше нагадувала безпритульну дівчинку. Подруги опустилися на коліна й почали виймати все з кошиків. Девід і Бреслі підсунулися ближче до затінку. Гоген поступився місцем Мане.
Почали їсти. Згодом голі дівочі постаті вже сприймалися як щось цілком природне. Мабуть, вони й на старого подіяли заспокійливо. Він уже не говорив непристойностей, а лише споглядав із самовдоволенням поганина. Смачний білий хліб, солодощі, привезені дівчатами з Плелана... ніякого вина: старий пив мінеральну воду «Віші», дівчата — молоко, а для Девіда взяли пляшку пива. Химера сиділа, по-турецькому підібгавши ноги. Було в ній щось негроїдне, аборигенне, гермафродитне (можливо, екзотична зачіска й дуже засмагла шкіра). Щось таке, що відштовхувало Девіда, хоч він і не міг би сказати, що саме. Там, де Миша виявляла розумне милосердя, Химера виказувала бездумність і порочність. Вона не говорила масних дотепів, однак те, що вона сидить гола перед чоловіками, збуджувало й потішало її. Якби на її місці була інша, в її поведінці можна було б побачити щось «цивілізоване». Химера ж не дуже приховувала свою досвідченість, і поведінку її слід було б назвати інакше: не моральне знаджування, а ніби натяк — Девід одержує дещо задарма. І це збігалося з його відчуттям: він повинен іще показати їй, чого вартий. Він і досі трохи дратував її. Нічого нового Девід уже, мабуть, про неї не дізнається: Химера не дуже приховує свою думку про інших, трохи самозакохана і провадить спосіб життя, який допомагає їй приховати власні життєві невдачі. Здавалося, вона просто живе коштом урівноваженості й щирості своєї подруги і може похвалитися лише тим, що її тут терплять.
Можливо, Химера відштовхувала Девіда своїм виглядом. Миша, хоча й тендітна, була куди жіночніша: довгі ноги, маленькі високі груди. Вона сиділа, зіпершись на руку й відвернувшись у протилежний від Девіда бік. Він поглядав нишком на дівчину, коли вона поверталася дістати щось із кошика і коли був певен, що вона не перехопить його погляду. Розмова точилася навколо буденного. Перед Девідом знову замаячів привид подружньої зради. Не те, щоб він і справді збирався зраджувати, та якби він не був одружений, якби Бет... Словом, у Бет є свої недоліки: вона не завжди розуміє його, надто практична, а ось Миша, ця приємно стримана й водночас відверта молода дівчина, господарка становища (Девід бачив у ній те, до чого прагнув у своїй творчості — поєднання неупередженості з простотою) не стала б їх демонструвати і, тим більше, зловживати ними. Однак Бет залишалася такою ж бажаною, як і раніше, і він радий, що після Котміне вони матимуть можливість побути у Франції одні, без дітей (за цим ховалася згода Бет знову стати матір'ю, народити третю дитину, сина, якого вони обоє хотіли)... Але спокуса таки була. Усе могло б статися, коли б це був не він. А якби йому запропонували... На щастя, така можливість виключена, а коли ні, то, все одно, маловірогідна.
На сонці Мишина шкіра відсвічувала бронзою, у затінку здавалася матовою і ніжнішою: Соски, лінії пахвових ямок. Рубець на одному з пальців ноги. Трохи розкуйовджене солом'яне волосся, ще мокре. Мініатюрність і витонченість в дусі «кватроченто»[34] (приховані одежею, цими довгими спідницями, які вона носила) якось не в'язалися а тваринною основою, присутньою в ній. Дівчина сиділа боком до Девіда, обличчям до озера, й очищала яблуко; потім подала одну чвертку старому, другу — Девідові. Сама невинність; але, власне, це в ній і хвилювало.
34
П'ятнадцятого століття — мистецтвознавчий термін для визначення періоду Раннього Відродження в Італії