Загальна ситуація на фронті представлялася тоді наступно: 3 головні напрями совєтського наступу на Европу йшли саме через Західню Україну. Це були шляхи Вінниця, Тернопіль, Золочів; Київ, Рівне, Львів і Овруч, Ковель, Люблін. Кожної з них боронив і німецький корпус піхоти, в Золочеві, Бродах і Ковлі. 13 корпус, до якого включено й нашу дивізію, мав саме боронити доступу до Львова, опираючись на розбудовані до степеня полевої фортеці Броди, цю ключеву позицію означило німецьке командування, як «дер фесте пляц Броди».[45]
Лінія позицій 13 корпусу, скріплена цілою системою полевих укріплень, що ще находилися у розбудові, звалась «Прінц Ойґен штелюнґ». Мобілізоване цивільне населення брало активну участь у фортифікаційних роботах. На 13 корпус складалися 2 німецькі піші дивізії та одна так зв. охоронна дивізія (призначена первісно до окупаційних цілей). Щодо персонального складу, то на ці 3 дивізії складалися передовсім старші річники резерви озброєння, — як у нормальних піших дивізій цього часу; окрім корпусної артилерії ніякої іншої важкої зброї не було. Ще як ми їхали на фронт, на відтинку між Львовом і Ожидовом, ми зустріли не менше, як 13 ешельонів з частинами, які їхали на захід, як казали, до Франції. До нас ставилися оті «союзники» злорадно, мовляв, попробуйте самі, як це смакує. Та важніше було, що з ними від'їздили рештки панцерної та важкої зброї, якої на східньому фронті від весняних ударів, нанесених совєтськими військами і так було дуже мало.
Напроти нас стояли великі совєтські сили, невиясненого складу. Що ці сили були дійсно непересічні, свідчить факт, що «ауфклєрунґсфорштоси»[46] переводили вони в силі полка піхоти. Насичення піхоти важкою зброєю і танками було велике, повідомлення з штабу дивізії очеркали їх, як «зер штарк, цальрайх»,[47] а при тім «безельт дурх ден віллєн, ден дурбрух ум єден прайс цу ерцвінґен».[48] Піхотні маси складалися з недавно мобілізованих селян з Правобережжя. Таким чином, під Бродами стояли, в основному, проти себе такі сили: по німецькому боці — 1 корпус піхоти, з неповновартісним персональним складом, здеморалізованим відступом, що тривав від літа 1943, без важкої зброї, з якого лиш одна наша Дивізія була зацікавлена в обороні території. По совєтському боці — дуже великі піхотні з'єднання, може це була одна з армій 2-го українського фронту, що сюди мала пробитися на Львів, насичені вщерть важкою зброєю, при наявності великої кількости важких танків та авіяції; військо, захоплене дотеперішніми власними успіхами, внутрі споєне жадобою помсти за довголітні муки. Різниця обох противників — очевидна.
Населення, на якого території розігравався цей акт воєнної драми 1944 року, очевидно, з большевиками не співчувало, та мимо цього траплялися поодинокі села, що до них небезпечно було запускатися навіть слабшим стежам, напр., село Чехи. Існувала доволі сильна польсько-большевицька партизанка, навіть з артилерією. Вістки з дивізійного штабу все звертали увагу на можливості атаки знутра та посилену діяльність шпіонажі ворога. Дрібні сутички з партизанами траплялися часто, ми самі мали декількох забитих. Отже, ситуацію німецьких військ комплікувала ще й непевність терену.
Наш контакт з УПА нав'язався скоро. Взаємини між нами й упістами були, залежно від терену, доволі живі, то знов слабші. Ми, дивізіон зенітної артилерії, мали першого «дезиртира», що перейшов до УПА вже 7 липня. За словами очевидців, мали теж зайти випадки, де УПА відсилала дезиртирів дивізії назад до окопів. Загальна думка цивільного населення була, що УПА напередодні остаточної розправи між німцями та большевиками має намір відступити в Карпати. Німці з Вермахту, головно рядові, були про УПА добре поінформовані й відзивалися про неї з пошаною.
Оце й є загальне тло сумнославної брідської битви. Піші частини дивізії, по прибутті на фронт, розпочали обсаджувати другу, відтак і відтинки першої лінії згадуваного «Прінц Ойґен штелюнґу». Артилерія занимала позиції, пристрілювалася і… чекала. Інші частини дивізії розмістилися на відтинку дивізії і розпочалося звичайне фронтове життя.
У цей період «тиші перед бурею» з усіх частин найбільше до роботи мав наш дивізіон. Активність російського летунства в фронтовій полосі була дуже велика, не меншою була й протиакція німецької наземної оборони; зате німецьких літаків майже не було видно. В цю акцію німецької протилетунської артилерії включився і наш молодий дивізіон, який скоро підтвердив свою опінію високоякісної боєздатної частини. Взагалі, за весь час брідської кампанії галицький протилетунський дивізіон зістрілив 12, урядово признаних, ворожих літаків, а 2 мабуть разом з іншими німецькими батеріями.