По цьому історично-ідеологічному вступі, «інструктор» перейшов до технічних подробиць: шахти неглибокі, 60 до 65 метрів, шар вугілля глибини 1,5 до 2,5 м. Шахти бувають мокрі, наша — ще не дуже, але таки трохи… Бувають ґази, але вибухи рідко, мовляв «нє падохнєт, только башка балєть будєт». Основні чотири види робіт є: довбання вугілля (це робить «забойщик»), «наґрузка» вугілля на ваґонетки (це — «навальщик»), вивіз ваґонеток (це — «аткатчик»), і вкінці — побудова дерев'яних конструкцій для піддержки стін і стелі (це роботи «крепільщика»). Робота в шахті тяжка — «но нада учесть, кілоґрам хлєба палучать будєтє і кромє таво дєнґі єщо зарабативать, разве імєють ваші радітєлі дома кілоґрам хлєба на день?» Слухачі мовчки похнюпили голови, вони добре знали, що ні. «Інструктор» закінчив лекцію заввагою, що решту побачите в шахті і запитав, як годиться, про внески і запити. Публіка, як годиться добре вихованим «совєтським ґражданам», хотіла довідатися про організацію стахановської роботи, про «пітаніє» для ударників та «спецовку», тобто робочу одежу (ми всі ходили так, як нас «освободили», а кінець вересня під Москвою нівроку собі холодний). «Інструктор» заспокоїв публіку виясненням, що, мовляв, «ето дєло нє моє», сказав: «пока», і пішов.
Після «іструктажу» ми пішли ще по черпак зупи і трошки подрімати. Іти ми мали, як згадував, у третю «шихту», отже, о 12-тій годині ночі; видавалося б, що ще є час, та, на велике загальне здивування, нас побудили вже за годину — була десь восьма. Почався «падйом» і «построєніє», що при 250 заспаних голодранцях, не було таке просте. Врешті, зібрали нас перед «прахадную» і почали перепускати, викликуючи всіх по прізвищу. Тепер ми зрозуміли, чому нас стягнули 4 години раніше. До шахти було може сто метрів дороги, хоч вона була так штудерно проведена, що загального поняття про зовнішній вигляд шахти не можна було собі виробити. І тепер, з огляду на ніч, видно було лиш контури вежі та двох більших будинків побіч неї. При вході до вежі, кудою спускаються у підземелля, ми ще раз задержалися — виявилося, що ми прийшли завчасно. Братія погано матюкалася, дзвонячи зубами між одним і другим матюком. Сипалися непохлібні завваги під адресою начальника конвою, але він уже, мабуть, привик був до того. Перерву спішно використало начальство на видачу шахтярських лямпочок. Нарешті почали з вежі сходити наші попередники з денної зміни. Ніхто їх про ніщо не питав, але по замурзаних лицях та подертих ще більше, ніж перед тим, лахміттях видно було, що там, внизу, не з медом. Але ми й так це знали…
Крутими сходами ми вибігали на вежу. Там на горі, був вхід до вінди-«клєті». Туди пускали тільки по 4-ох відразу, бо, як казали, «клєть» недавно урвалася, і ще нема певности, чи її добре направили…
Прийшла моя черга. Я, з другими трьома обірванцями, вліз до «клєті». Задудніло, загуділо, стало темно, звідкись поллялася якась вода, а шлунок розпочав якусь неочеркнену мандрівку догори. Вінда летіла, а ми дивилися один на одного в почутті власної безсилости… Всім чотирьом — ми ж їхали віндою вперше — насувалося питання: «А що буде, як урветься?» Та 60 метрів — це небагато й вінда, накінець, стукнула важко об землю. «Вилєзай, рєбята» — почувся голос. Згори ллялась вода. Я виліз з вінди і розглянувся. Ми опинилися на дні вузького стіжка, в середині якого їздила «клеть», в округлій вимурованій доброю цеглою кімнатці. З боку блимала електрична лямпочка. Виднілися два тунелі, рейки вузькоторової залізнички та різні ваґонетки, порожні і з вугіллям. Десь з глибини тунелю почувся той сам голос, що велів нам вилізати, і звав нас за собою. Ми йшли, б'ючись у пітьмі головами об якісь крокви і щохвилини натрапляючи на мокрі, обліплені якоюсь гряззю, стіни. Під ногами плюскотіла вода. Десь далеко-далеко майоріло електричне світло. Наші лямпочки коптіли немилосердно. Ми ще не привикли до їх хиткого, непевного світла. «Начальства» було тут, як показалось, кілька душ, і, щохвилини, якийсь охриплий голос, що виходив з невидимого рота, кликав нову групу за собою. Свіжо-спечені шахтярі йшли тупо, пасивно. Ніхто не знав, куди нас ведуть, кожний був у такій ситуації вперше.