Сумний Великдень пережили українці 1946 року. На архиєрейській Службі Божій мав я враження що живу у віках перших християн, а Служба Божа правиться десь у катакомбах. Під час проповіді єпископ Коциловський позвав до себе всіх вірних, що оточили його, як діти батька; він високий, з довгою сивою бородою, говорив, натхнено, з вірою в майбутнє, взивав не попадати в розпуку. Це була остання архиєрейська Служба Божа в Перемишлі.
Під час проповіді хтось мене злегка штовхнув у плече. Я оглянувся і побачив усміхнене обличчя одного старшого десятника, що по останніх даних, загинув під Бродами, охороняючи штаб дивізії. Це був активний польський плютоновий, у нас служив він у чоті зв'язку в дивізіоні. Був він з-під Перемишля, з села Коровник, і ми, як земляки добре зналися. Знову почалася забава в питання і відповіді. Він, як виявилося, і не думав гинути під Бродами, однак зумів лиш так пізно пробитися, що вже не вспів прилучитися до відступаючих частин дивізії, та й не спішив за ними, думаючи, що в краю краще послужить справі. Добився він до рідного села й замешкав там потайки. Але одного дня прийшли до нього озброєні молодці й принесли йому формальний мобілізаційний наказ. Від цього часу він з УПА вже не розставався. Провадив підстаршинський вишкіл в гайку під Перемишлем. Про УПА говорив багато. Признавав її велику потугу і організаційну спроможність. Казав: «Нема кращого елементу до партизанської акції, як галичани. Все можуть… Є й люди з східніх областей, прекрасні, але їх мало. УПА — це Галичина… Не чув, щоб були німці, чи взагалі чужі старшини. Провадиться нормальний військовий вишкіл. Люди вишколені в дивізії часто на провідних місцях. Паліїв, між іншим, теж. Числимо на близьку війну, без неї все це немає сенсу… Політична акція у руках нашої еміґрації в Німеччині… УГВР — наш еміґраційний парлямент, що діє в Німеччині, у ній усі партії на чолі з гетьманом. Не так, як еміґрація 1940-41 рр. Співпраця з поляками йде, але не дуже добре. Завелика нехіть одного партнера до другого. В кожному разі умовини є». Говорили ми ще багато про спільних знайомих; виявилося, як це все виходить в таких випадках, що багато з давно похованих живе… Я передав привіт знайомим і ми розпрощалися.
Гніздо УПА-Захід — це верхів'я Сяну і Дністра. Це найактивніша частина УПА взагалі, бо на західніх окраїнах найкращий ґрунт під повстанську акцію: населення вже не має нічого до страчення. Вістки, що доходили до Перемишля, говорили, що в Галичині дії партизанів не мали масового характеру. Там існував великий конспіративний апарат і невеличкі, так би сказати, кадрові частини в недоступних місцях, а акції мали характер саботажів. Бої, що їх зводили частини УПА-Захід, були часом доволі великі. Найтяжчі бої велися за опанування гірського коліна Сяну, там, як казали, осередком боїв було містечко Бірча, тепер зовсім спалене; в ньому якийсь час був партизанський штаб. Бої — це не були звичайні сутички, а направду заслуговували на цю назву. Згідно слів учасників — поляків з перемиської 9-ої дивізії — в них брали участь часом не менш батальйона з кожної сторони. Весною 1946 р. друге огнище боїв було зав'язалося у любачівських лісах. В цих боях з польської сторони брали участь літаки і танки; валки з раненими можна було бачити і на вулицях Перемишля. Газета «Нове горизонти», в кожному числі доносила про якусь партизанську акцію. Після нападу УПА на Грубешів, у травні 1946 р., думалося, що напад на Перемишль є лиш питанням часу.