На пероні, розкривши парасольку, він струснув головою, немов скидаючи мару — нічого незвичайного, вокзал як вокзал, напевно й місто як місто, як й інші, такі ж самі невеликі міста, куди він стільки разів приїжджав у відрядження за останні три роки. Тільки незрозуміло, хто це такі: ці бабусі, підлітки, чоловіки-батьки? Сни, навіяні журналом про сексуальні проблеми «білих комірців» і спогадами про похорон або звичайний збіг реальних обставин? Треба більше рухатися й гуляти на свіжому повітрі, подумав він — і рушив до таксі.
Дощ припустив ще дужче.
У приймальні на обігрів працював кондиціонер і пахло гарною кавою, вулична вогкість нібито залишилася в іншому світі. Підібрані зі смаком меблі стояли там, де їм і належить стояти, не випинаючись і не захаращуючи простір, недвозначно підкреслюючи, що найголовнішим елементом у цій композиції є барикада біля дверей начальника. За великим столом із купою телефонів клопоталася секретарка. Неймовірним чином змінюючи тональність, вона встигала добре поставленим голосом точно й правильно відповідати всім. Яскрава дама років сорока із зачіскою а-ля «радянська торгівля», копицею яскраво вибіленого волосся, збитого нагору й закріпленого у псевдовікторіанському стилі, була то холодна й недоступна, як айсберг, то грайлива, як фонтанчик, то нейтрально-позитивна, як житель Бейджина із закордонним гостем. Скільки він не зустрічав жінок подібного образу, будь-якої години їхні зачіски виглядали саме так. Іноді йому здавалося, що це навіть не волосся й не перука, а спеціальний шолом, що без проблем одягається на голову в будь-який час доби по тривозі будь-якої терміновості, а на ніч його знімають і ставлять біля ліжка або на шафу. Характер і манера поведінки власниць подібних зачісок також завжди були однакові, і він прекрасно знав, як з ними поводитися. Як правило, такі дами малоосвічені, трохи хамуваті (пояснити цей вираз «трохи хамуваті» він для себе не міг жодним чином), зате завзяті в роботі, конкретні і, якщо їх не дратувати й здобути симпатію, цілком милі.
— Якщо ви до Матвія Степановича, то сьогодні він не приймає! — оклик був категоричний, але не позбавлений приємних інтонацій і бажання сподобатися симпатичному молодому чоловіку з коштовним годинником на правій руці.
— Вам повинні були телефонувати, — м’яко відгукнувся він, — я з Києва, юрист.