Вона підійшла прямо до столика і без вагань сіла напроти, посміхнулася й замовила офіціантці, яка раптом виникла біля них, чай з лимоном.
— Як вас звати, я вже знаю. О, то була симпатична й пізнавальна розповідь! — Вона чекала реакції, але Родіон зосереджено мовчав. — Мене звати Женя, Євгенія. Прізвище Чудéса, наголос на другому складі. Я дуже рада, що зустріла вас тут!
— Я також радий. Друзі кличуть мене саме так — Рáдий, скорочено — Рад. Наголос на першому складі.
— Я бачу, щодо свого імені ви маєте масу історій! Я зовсім випадково сюди зайшла сьогодні, — продовжила пояснення Євгенія і, наштовхнувшись на недовірливий погляд, додала: — просто це моє улюблене кафе, я тут часто буваю.
— А, ви в цьому сенсі! — Радик, нарешті, почав виходити з невластивого йому стану ступору. — А чим ви займаєтеся?
— О, я журналістка! Я працюю… — Тут вона назвала видання, що фігурувало в судовому позові заводу, і Родіон ледь не похлинувся пивом і зі стану ступору перейшов у стан штопора. Він уважно оглянув співбесідницю: чесний третій плюс, шикарна дівка, хіба що трішки повненька, але це її не псувало, скоріше, навпаки, додавало відвертості й перцю.
— А що ви робили в приймальні?
— Хотіла одержати коментар Червоного Дона з приводу кримінальної справи щодо контрабанди.
— Одержали?
— Не дав, сволота! Він зі мною після однієї статті тільки у суді через адвокатів спілкується.
— Навіщо ж приходили, якщо знали, що не дасть?
— Робота така.
— А що за стаття? — поцікавився він, вдаючи необізнаність.
— Потім як-небудь розповім. Нічого цікавого.
Родіон замислився, і навіть другий кухоль «Старопрамен» не охолодив його думок щодо кримінальної справи, про яку згадала журналістка. Про це він нічого не знав, хоча начебто мав би.
— Я цього вам ніяк не можу поки що сказати, конфіденційна інформація, — вибачилася Євгенія. — От якби Червоний Дон прокоментував, тоді без проблем. Тим більше, ви, наскільки я розумію, юрист холдингу, тому ми перебуваємо по різні боки барикад…
— Ну, не по такі вже й різні! — Рад вирішив розвинути заводську тему. — Я, наприклад, хотів би зам’яти цю справу із судом до газети. Є така буква у мене в електронній записній книжці. Можна з вашим головним редактором зустрітися?
Він записав телефон, і далі вони вже розмовляли про все підряд. Вечір був як вечір, такий же, як і десятки інших вечорів, які він проводив у компанії з дівчатами. Єдина його незвичайність полягала у тому, що Родіон відчував, що час від часу губить нитку розмови й каменем провалюється чи то в якусь шпарину, на дні якої його гойдають хвилі, чи то в глибину цих бісівських карих очей, що обіцяють дещо значно цікавіше, аніж погойдування на хвилях. Він завжди любив дощ, струмочки, ріки, води яких біжать, рухаються в одному напрямку. Але в дитинстві йому найбільше хотілося почути голос величезного океану. Він ніколи не бачив океану, і йому було дуже цікаво, чим же той відрізняється від моря? Тим же, чим калюжа від маленького озера, а маленьке озеро — від великого? Чи є ще щось невідоме й загадкове в тій безкрайній солоній воді, у величезних хвилях? Адже й та, й інша солона вода — безкрайні. Чи можливо таке, щоб одна солона вода була безкрайнішою, ніж інша солона вода? Скільки шансів за сто років має шматочок води, умовно прийнятий нами за окрему постійну субстанцію, з берегів Атлантики потрапити, наприклад, до берега Криму? Йому здавалося, ніщо не може зрівнятися з океаном. Він міг розрізняти всі кольори морів, навіть на карті: Чорне, Червоне, Біле, Жовте. У принципі, всі ці кольори однакові — сині, щоправда, з відтінками. Зовсім як небо. Він уявляв, яким має бути, наприклад, Мертве море. От воно, мабуть, зовсім не схоже на небо. Адже просто в голову нікому не може прийти назвати небо мертвим. Мертве небо люди, напевно, могли бачити в перший день існування Землі, якщо самі, звісно, існували на той момент. Напевно, мертвим люди могли б назвати і небо, що знищить Землю в найостанніший її день. Втім, у кожної людини є свій останній день, відповідно, у кожного є й своє останнє небо. Цікаво, мертве небо дуже відрізняється від живого? Всі ці дитячі лякалки, здогади й спогади якось разом нахлинули на нього, в одну мить, і він відвів очі, сховав погляд у келих з пивом, у сигарету, у стіл. Щось із ним відбувалося, щось із ним уже відбулося, ні, це не алкоголь, зовсім ні…