- Я ніколи в житті не чув такої божевільної ідеї!, - вигукнув Роулі.
— Ну, тепер ви знаєте, — відповіла вона весело. — Тож виходьте і дозвольте мені поїхати додому.
— Вам буде добре самій?
- Звичайно.
- Тоді на добраніч. Виходьте заміж за свого будівника Імперії і забирайтесь під три чорти.
4
Мері їхала тихими вулицями Флоренції, дорогою, якою вона приїжджала, а потім піднімалась на пагорб, на вершині якого була вілла. Пагорб був крутий і звивався різкими підковоподібними поворотами. Приблизно на півдорозі вгору була невелика напівкругла тераса з високим дуже старим кипарисом і парапетом попереду, з якого відкривався вид на собор і вежі Флоренції. Спокушена красою ночі, Мері зупинила авто й вийшла. Вона підійшла до краю й почала розглядати. Видовище, яке відкрилося її очам, долина, залита повним місяцем під безкрайністю безхмарного неба, була такою чарівною, що її серце стиснулось з пульсуючою біллю.
Раптом вона усвідомила, що в тіні кипариса стоїть чоловік. Вона побачила відблиск його цигарки. Він підійшов до неї. Вона трохи злякалася, але не мала наміру це показувати. Він зняв свій капелюх.
— Вибачте, ви бува не та жінка, яка була такою щедрою в ресторані? - сказав він. - Я хотів би подякувати вам.
Вона впізнала його.
- Ви - скрипаль.
Він більше не був одягнутий у той абсурдний неаполітанський костюм, а в неописовий одяг, який виглядав зношеним й брудним. Він говорив англійською досить добре, але з іноземним акцентом.
- Я заборгував господині за харчування та житло. Люди, з якими я живу, дуже добрі до мене, але вони бідні і їм потрібні гроші. Тепер я зможу їм заплатити.
- Що ви тут робите? — запитала Мері.
- Це на моєму шляху додому. Я зупинився, щоб подивитися на краєвид.
— Значить, ви живете тут поблизу?
- Я живу в одному з котеджів, якраз перед самою вашою віллою.
— Звідки ви знаєте, де я живу?
- Я бачив, як ви проїжджали мимо у своїй машині. Я знаю, що у вас гарний сад, а на віллі є фрески.
— Ви були у ній?
- Ні. Як я міг? Contadini* сказала мені про них.
Мері втратила легку нервозність, котра на мить заволоділа нею. Він був приємним співрозмовником, досить сором’язливим молодим чоловіком; вона згадала, як ніяково він виглядав у ресторані.
- Хочете прийти подивитися сад і фрески? - вона спитала.
- Мені було б дуже приємно. Коли це буде зручно?
Роулі та його несподівана пропозиція шлюбу розважили й схвилювали її. Вона не мала бажання лягати спати.
- Чому не зараз? — сказала вона у збудженні.
- Зараз? — здивовано повторив він.
- Чому ні? Сад ніколи не буває таким гарним, як під повним місяцем.
— Я мав би бути дуже задоволений, — сказав він бундючно.
- Стрибайте у машину. Я підвезу вас.
Він зайняв своє місце біля неї. Вона продовжила свій шлях, і вони під'їхали до групи котеджів, що тулилися один до одного.
- Те, де я живу, — вказав він їй.
Вона сповільнила хід і задумливо поглянула на злиденні маленькі будинки. Вони були жахливо огидними. Вона поїхала далі, і незабаром вони під'їхали до воріт її вілли. Вони стояли відкриті, і вона в'їхала у двір.
Вона припаркувала машину, і вони пішли вузькою доріжкою. Основні кімнати та спальня Мері були на другому поверсі, куди вони піднімалися вишуканими сходами. Вона відчинила двері й увімкнула світло. У передпокої не було чого дивитися, і вона відвела молодого чоловіка прямо у вітальню з розмальованими стінами. Це було благородне житло, і власники вілли обставили його старовинними предметами чудової якості. Квіти, розміщені у великих вазах, пом’якшували його величну суворість. Фрески були дещо пошкоджені і не надто добре відреставровані, але всі ці фігури в одязі шістнадцятого століття справляли враження різноманітної та чудової життєвої сили.
- Чудово, чудово! — вигукнув він. - Я не думав, що такі речі можна побачити не тільки в музеї. Я ніколи не уявляв, що люди можуть ними володіти.
Це викликало у неї збудження, побачивши його захват. Вона не вважала за потрібне сказати йому, що немає жодного стільця, на якому можна було б зручно сидіти, і з цими мармуровими підлогами і цією склепінчастою стелею, за винятком найтеплішої з теплої погоди, ви тремтіли від холоду.