- Але я більше не серджусь на вас. Розумієте, мені сподобалося, що ви послали за мною, коли ви знаходились в пекельній халепі. А потім те, що ви не розгубилися — в якийсь момент все виглядало досить неприємним; ви маєте чудове самовладання, і мені це теж сподобалося. Звичайно, ви поводилися як цілковита ідіотка. Але це показало, що у вас великодушне серце, і, чесно кажучи, небагато з тих жінок, яких я знав, мали таке. Я страшенно кохаю вас, Мері.
- Які ж дивні чоловіки! — зітхнула вона. - Ви обидва, і Едгар і ви, вважаєте важливим щось, що дійсно не має значення. Що дійсно має значення, що стискає моє серце, так це те, що той бідолашний, самотній хлопець з моєї вини повинен лежати мертвим і непохованим під відкритим небом.
- Йому там точнісінько так само добре, як і на цвинтарі. Ви не можете повернути його до життя, яке йому було не потрібне і через яке він горював. Яке він для вас насправді має значення? Ніякого. Якби він завтра пройшов повз вас на вулиці, ви б його навіть не впізнали. Очистіть свій розум від лицемірства*. Так сказав доктор Джонсон*, і це була до біса добра порада.
Вона широко розкрила очі.
— Що ви, зрештою, знаєте про доктора Джонсона?
- У хвилини дозвілля погано прожитого життя я багато читав. Старий Сем Джонсон до деякої міри мій улюбленець. У нього було багато здорового глузду, і він знав дещо про людську природу.
- Ви сповнені несподіванок, Роулі. Я б ніколи не подумала, що ви читаєте щось, окрім спортивних новин.
— Я не тримаю весь товар на вітрині, — посміхнувся він. - Я не думаю, що вам буде так нудно бути заміжньою за мною, як ви могли б припустити.
Вона була рада знайти легковажне зауваження.
- Як я можу сподіватися зберегти вашу хоча б помірну вірність?
- Ну, це буде на ваш розсуд. Кажуть, що жінка повинна мати заняття, і воно буде дуже підходящим для вас у Кенії.
Вона якусь мить задумливо дивилася на нього.
- Навіщо вам одружуватись зі мною, Роулі? Якщо ви кохаєте мене так сильно, як кажете, я не проти поїхати з вами в подорож. Ми можемо взяти машину та поїхати в турне до Провансу.
- Це, звісно, думка. Але вона до біса огидна.
- Здається, нема чого міняти доброго друга на байдужого супруга.
- Дуже мило з боку поважної жінки сказати таке.
- Я не така поважна, як оце все. Вам не здається, що мені вже пізно вдягати непотрібні прикраси?
- Ні, мені не здається. І якщо у вас почнеться комплекс неповноцінності, я задам вам таку прочуханку, щоб ви не забули протягом місяця. Або свідоцтво про шлюб для мене, моя люба, або нічого. Я хочу вас назавжди.
— Але я не кохаю вас, Роулі.
- Я казав вам того вечора, ви покохаєте, якщо дасте собі хоча б половину шансу.
Деякий час вона дивилася на нього з сумнівом, а потім раптом у її чарівних очах промайнула сором’язлива, але ледь помітна дражлива посмішка.
- Цікаво, чи маєш ти рацію, - пробурмотіла вона. - Тої ночі, в машині, коли ті п'яні люди проїжджали повз нас і ти обійняв мене, хоча я була налякана до смерті, я не проти визнати, що коли твої вуста були притиснуті до моїх, це було відчуття... не зовсім неприємне.
Він голосно засміявся. Він підскочив, підняв її на ноги і обійняв її. Він поцілував її в уста.
- То що тепер?
- Ну, якщо ви наполягаєте на тому, щоб одружитися зі мною... Але ми йдемо на жахливий ризик.
- Кохана, для того й існує життя... щоб ризикувати.
КОМЕНТАРІ
Спочатку новела була опублікована в журналі «Редбук» (Redbook) в 1940 році у трьох номерах (лютий, березень і квітень) і називалась вона тоді «Вілла на пагорбі» ( The villa on the hill). Окремим виданням вона вийшла через рік у квітні 1941 року у видавництві «Даблдей» (Doubleday) і мала вже іншу назву, а саме «Вгорі на віллі». Нова назва, на відміну від першої, припускала якісь події, що сталися на віллі і була більш підходящою для напівкримінальної новели. Стара назва більш підходила туристичному буклету і була виправдано змінена.
У передмові до перевидання 1953 року Вільям Самерсіт Мом пише, що він «ніколи не надавав їй великого значення, і був здивований, дізнавшись, що в латинських країнах і на Близькому Сході вона була однією з найпопулярніших моїх книг». Це здивування письменника легко пояснюється тим, що в самій Америці критика зустріла новелу термінами «найгірша», «маячня» і таке інше. Мому лишалось тільки заявити, що він «ніколи не надавав їй великого значення».
Ось що пише Селіна Хастінгс (Selina Hastings) у біографії Мома «The secret lives of Somerset Maugham» (2010): «У наступні роки Мом зненавидів «Вгорі на віллі» і здригався при згадці про неї. «Я не хочу чути ні слова про неї!» - гнівно вигукував він. «Мені соромно, що я колись це зробив!» - цікава відповідь від того, хто, як відомо, був несприйнятливий до критичних зауважень. Але його реакція, можливо, мала більше спільного з почуттям провини: в оповіданні непорядний Роулі Флінт – «безпринципний шахрай... марнотрат» - у всіх основних відношеннях є портретом Джеральда Хекстона; і є також промовиста схожість між Джеральдом і покійним чоловіком героїні, чарівним, але нездарою».