Вона посміхнулася.
- Чи можливо таке, щоби ви трохи нервували, Едгаре? Це те, чого я ніколи не очікувала побачити. Ви людина залізної волі.
- Ви маленьке чудовисько. Але ви цілком праві, я нервую; а що стосується людини залізної волі, то ніхто краще за вас не знає, що у ваших руках я ніколи не був нічим іншим, окрім брили воску.
- Чи правильно я розумію, що ви робите мені пропозицію?
- Цілком правильно. Ви шоковані чи здивовані?
- Звичайно, не шокована. Знаєте, Едгаре, я вас дуже люблю. Я думаю, що ви найпрекрасніший чоловік, якого я коли-небудь знала. Мені страшенно лестить, що ви хочете одружитися зі мною.
— Тоді ви вийдете?
У її серці було дивне почуття побоювання. Він, звичайно, був дуже шляхетний. Було б захоплююче бути дружиною губернатора Бенгалії і було б дуже приємно бути величною і мати ад'ютантів і секретарів, бігаючих, щоб виконати ваші вказівки.
- Ви кажете, що не будете два чи три дні?
- Три, у крайньому разі. Сіфейр має повернутися до Лондона.
- Ви почекаєте відповіді, поки не повернетеся?
- Звичайно. За таких обставин я вважаю, що це дуже розумно. Я впевнений, що набагато краще, якщо ви повинні взнати свої власні бажання, і я вважаю, що якби ви точно знали, що відповідь має бути «ні» — вам не довелося б думати над цим.
— Це правда, — посміхнулася вона.
- Тоді ми і зупинимось на цьому. Боюся, я маю зараз йти, якщо я не хочу спізнитися на свій потяг.
Вона пройшлася з ним до його таксі.
— До речі, ви сказали принцесі, що не зможете прийти сьогодні ввечері?
Вони обидва збиралися на званий обід, який того вечора влаштовувала стара принцеса Сан-Фердінандо.
- Так, я зателефонував їй і сказав, що змушений покинути Флоренцію на кілька днів.
— Ви сказали їй, чому?
- Ви ж знаєте, яка вона стара тиранка, — він поблажливо посміхнувся. — Вона мене добре і належно вилаяла за те, що я кинув її в останній момент, і в результаті я мусив зізнатися в правді.
- О, добре, вона знайде когось на ваше місце, — невимушено відповіла Мері.
— Я маю надію, що ви візьмете Чіро з собою, бо я не зможу приїхати і забрати вас.
- Я не можу. Я сказала Чіро та Ніні, що вони можуть бути вільні.
- Я думаю, вам страшенно небезпечно їздити по цих безлюдних дорогах самостійно у будь-який час ночі. Але ви дотримаєте свою обіцянку, чи не так?
- Яку обіцянку? О, револьвер. Я думаю, що це абсолютно смішно, бо дороги Тоскани такі ж безпечні, як і дороги Англії, але якщо це заспокоїть вас, я візьму його з собою сьогодні ввечері.
Знаючи, як Мері любить їздити по країні самостійно, і маючи впевненість англійця в тому, що іноземці взагалі дуже небезпечні люди, Едгар наполіг на тому, щоб позичити їй револьвера і затребував від неї обіцянки, що якщо вона поїде не лише до Флоренції, вона завжди братиме його з собою.
- Країна повна голодуючих робітників і нужденних біженців, — сказав він. - У мене не буде ані хвилини спокою, якщо я не знатиму, що якщо виникне така потреба, ви зможете подбати про себе.
Служник був біля таксі, щоб відкрити йому двері. Едгар дістав із кишені банкноту номіналом у п’ятдесят лір і дав йому.
— Слухайте, Чіро, я їду на кілька днів. Сьогодні ввечері я не зможу приїхати за синьйорою. Переконайтеся, що вона візьме револьвер, коли поїде в машині. Вона пообіцяла мені, що візьме.
— Дуже добре, синьйоре, — сказав чоловік.
2
Мері займалася обличчям. Ніна, стоячи за її спиною, з цікавістю спостерігала й давала час від часу непрохані поради. Ніна була у Леонардів достатньо довго, щоб почати розмовляти англійською, а Мері за п’ять місяців, які вона прожила на віллі, вивчила багато з італійської, тож вони дуже добре спілкувалися.
— Ви думаєте, Ніно, я нанесла достатньо рум’ян? — запитала Мері.
- З природним прекрасним кольором синьйори, я не знаю, чому вона взагалі хоче наносити рум’яна.
- Інші жінки на вечірці будуть обмазані ними, і якщо я трохи не нанесу, то виглядатиму як смерть.
Вона прослизнула у свою гарну сукню, одягла різноманітні прикраси, які вирішила тоді носити, а потім наділа на голову крихітний, досить смішний, але дуже чепурний капелюх. Бо це мала бути така вечірка. Вони йшли до нового ресторану на одному з берегів Арно, де їжа мала бути дуже смачною і де, сидячи на відкритому повітрі, вони могли насолоджуватися теплою червневою ніччю, а коли зійде місяць, відкриється чудовий краєвид старих будинків на протилежному березі річки. Стара принцеса знайшла там співака, голос якого вона вважала незвичайним і якого вона хотіла, щоб почули гості.